Сповідь відьом. Тінь ночі. Дебора Гаркнесс
Читать онлайн книгу.
В очах Метью з’явилося занепокоєння. – Мабуть, ми зарано показали тебе чужим людям.
Але вже запізно було жалкувати.
Представники «Школи ночі» повним складом з’явилися у вікні, притиснувши свої бліді обличчя до шибки, від чого на склі немов з’явилося сузір’я.
– Волога зіпсує її сукню, Метью, а це – єдине, що виглядає на ній більш-менш пристойно, – дорікнув Джордж, висовуючи голову з вікна. З-за його плеча вигулькнуло ельфоподібне обличчя Тома.
– Мені страшенно сподобалося! – вигукнув Кіт, розкривши іще одне вікно з такою силою, що аж шибки заторохтіли. – Ота баба – ідеальна відьма. Я вставлю вдовицю Бітон в одну з моїх п’єс. А що вона витворяла з дзвінком – хто б міг подумати, га?
– Твої колишні стосунки з відьмами не забуті, Метью, – кинув Волтер, ступаючи по хрусткому гравії разом із Генрі. – Вона буде говорити. Жінки на кшталт удовиці Бітон завжди говорять.
– Якщо вона скаже щось проти тебе, Метью, то чи буде це підставою для занепокоєння? – тихо поцікавився Генрі.
– Холе, ми – створіння у світі людей. Тому підстави для занепокоєння існують завжди, – похмуро відповів Метью.
Може, представники «Школи ночі» й влаштовували між собою філософські дебати, але в одному пункті їхні думки збігалися: треба було знайти ще одну відьму. Метью відправив Джорджа з Кітом розпитати в Оксфорді, а заодно дізнатися про мій загадковий алхімічний манускрипт.
У вівторок після вечері ми зайняли свої місця довкола каміна у великій залі. Генрі й Том читали й сперечалися через астрономію та математику, а Кіт із Волтером грали в кості за довгим столом, обмінюючись ідеями про свої найновіші літературні проекти. Я читала вголос із Волтерового примірника «Королева-чарівниця», вправляючись у вимові й отримуючи від читання цього твору так само мало втіхи, як і від прочитання більшості лицарських та любовних романів Єлизаветинської доби.
– Початок занадто різкий, Кіте. Ти так нажахаєш публіку, що вона втече з театру ще до другої дії, – не погодився Волтер. – І побільше пригод. – Отак вони годинами препарували «Доктора Фауста». Поява вдовиці Бітон внесла в ці дискусії свіжий струмінь.
– Ти – не мій Фауст, Волте, попри всі твої претензії на інтелектуальність, – різко відказав Кіт. – Лишень поглянь, що ти наробив своїм втручанням у роман Едмунда. Спершу «Королева-чарівниця» була бездоганно цікавою легендою про короля Артура.
А тепер вона перетворилася на чудернацьку суміш Мелорі та Вергілія і тягнеться безконечно довго й нудно. А Глоріана! Королева майже така стара, як і вдовиця Бітон, і так само примхлива. Я страшенно здивуюся, якщо Едмунд коли-небудь допише цю річ до кінця, бо ти весь час втручаєшся в його роботу своїми порадами. Якщо хочеш обезсмертити себе на театральних підмостках, то краще допомагай Вілу. У нього завжди тугувато з ідеями.
– Тебе влаштовує такий результат, Метью? – спитав Джордж. Він саме ділився з нами найостаннішою інформацію про манускрипт, котрому згодом судилося набути назву «Ешмол-782».
– Вибач,