Кобзар. Вперше зі щоденником автора. Тарас Шевченко
Читать онлайн книгу.
мистецтв. 22 березня він подає до Ради Імператорської Академії мистецтв прохання про надання йому звання художника та про видачу квитка для поїздки в Україну.
Побувавши на Черкащині, він відвідав рідних у Кирилівці, а також заїхав до Києва, де, ймовірно, зустрічався з Михайлом Максимовичем, який згодом допомагав йому стати співробітником Київської археографічної комісії.
У цей час Шевченко починає виконувати деякі доручення Київської археографічної комісії (офіційна назва: «Временная комиссия для разбора древних актов»).
Робота в комісії давала Шевченкові можливість задовольняти свої пізнавальні й творчі інтереси, допомогла збагатити уявлення про українську історію, своєрідність різних українських земель; він зробив багато цінних фольклорних записів, мав нагоду професійно вправлятися в рисунку й малярстві. Всі ці враження просилися і в поезію, давали хвилини високого натхнення. Добрим здобутком для нього були й численні нові знайомства і з людом ученим та мистецьким, і з людом кріпацьким – відомо, що він нерідко віддавав перевагу спілкуванню з простими селянами, з челяддю в поміщицьких маєтках перед добірним панським товариством.
Але не знати, чи не більше давало йому українське життя тяжких, гнітючих вражень. Насамперед безпосередні факти кріпосницького побуту. На кожному кроці він стикався з лицемірством багатьох своїх «приятелів»-поміщиків, незрідка й тих, що славилися своїм лібералізмом, вільнодумством чи меценатством.
Таких вражень Шевченко мав аж забагато. Злидні закріпаченого села… Самодурство несосвітенних кріпосників і фарисейство поміщиків-«філантропів»… Покірливість селянства, дедалі менше порушувана вибухами бунтів… Неосвіченість або верхоглядство «освічених» верств, які зневажали рідну мову й традицію народної культури… А разом з тим – начебто ж ширшає коло людей, для яких нестерпний цей деспотизм і ця несправедливість, які шукають правди, хочуть допомогти своєму народові і думають над тим, як це зробити, як відродити Україну…
Ось у цій атмосфері остаточно визріло в Шевченка й зміцніло розуміння й відчуття своєї великої покликаності – покликаності до Слова, яке пробудить Україну.
Так постали поезії, зібрані в згаданій уже рукописній збірці «Три літа».
І назву, і світоглядно-емоційний ключ до збірки давала однойменна поезія, що наче підсумовувала пережите за ці «невеликії три літа»; в ній поет говорив про тяжкі розчарування та глибоку зміну свого внутрішнього світу:
Невеликії три літа
Марно пролетіли…
А багато в моїй хаті
Лиха наробили…
Опустошили убоге
Моє серце тихе,
Погасили усе добре,
Запалили лихо…
Ось такий сумний фінал трирічного занурення в те середовище, де Шевченко сподівався знайти живі сили сучасної йому України. І він уже не вірить, що вернеться «веселеє слово», тепер він «серце ядом гоїть» і не плаче, не співає, а «виє совою». Це, сказати б, загальна моральна декларація; конкретний – переважно