Кобзар. Вперше зі щоденником автора. Тарас Шевченко
Читать онлайн книгу.
для малярства, потай мережав клаптики паперу віршами. Пізніше ці потаємні невольничі вірші він переписував у «захалявні книжечки».
Навесні 1848 року становище Шевченка змінюється. Російські дослідники Олексій Макшеєв та Олексій Бутаков, які прибули з Петербурга, готували наукову експедицію на Аральське море. Їм потрібен був професійний художник, і тут згадали про Шевченка. Тепер він мав улюблену роботу, а обидва офіцери стали його добрими друзями.
Та скінчилася експедиція – і знову солдатська служба. Тепер у забутому Богом, але не забутому начальством Новопетровському форті…
…9 червня 1847 року – 1 серпня 1857 року. Понад десять літ заслання і солдатчини! Спробуймо уявити трагедію геніальної людини в розквіті творчих сил, у захопленні великими планами діяльності культурної і громадянської; оточеною любов’ю і визнанням усіх чесних і мислячих земляків; людини, яка вже стала голосом свого народу, – і киненої в смердючу казарму, на приниження й знущання з боку тупих солдафонів, які вимагають «тягнуть носок» і зубрити статути та запам’ятовувати імена всіх, по ранжиру, малих і великих начальників… Киненої на невизначений строк (могло бути й назавжди)… Із забороною писати й малювати – тобто здійснювати своє призначення, просто бути собою…
Отже, десять літ зрілої пори життя (у віці 33–43 років) утрачено? І не просто втрачено роки, а з тяжкими наслідками для здоров’я, з глибокими душевними травмами? Так, безумовно. Але й не тільки так. Світло великої душі ніде не згасне; порухи доброго серця скрізь знайдуть відгук. Шевченка оточували не тільки брутальність і ницість; йому зустрічалися й люди розумні, благородні, співчутливі; були ті, хто йому допомагав, були й ті, хто вважав за честь спілкуватися з ним, була й радість запізнання з однодумцями. Зрештою, була творча праця, хай і уривками, хай здебільше й потай, але така, що ввійшла в його спадщину неповторними дорогоцінними здобутками.
У засланні Шевченко пережив і велику кризу, і велике оновлення духу. Але він, змінюючись, оновлюючись, новонароджуючись, залишався собою – і тому ми побачимо, за всієї змінності змісту, мотивів, характеру його творчості, – побачимо в ній і до заслання й покарання, і підчас заслання, і після визволення одне й те ж саме золоте осереддя дум про свій народ, про гідність і долю людини, про право людини й народу на свободу й щастя, на життя у Божих заповідях.
Поезія періоду заслання… Кожну найменшу можливість усамітнитися Шевченко використовував для того, щоб віддатися поезії. Це була його внутрішня потреба, яка над ним панувала і навіть у найтяжчому душевному стані могла врятувати від розпачу, переносила в світ дорогих виплеканих дум. А втім, цей світ дум і був власне його світом, до якого інший світ, світ солдатчини, мав відношення лише «по дотичній».
Тому поезія заслання не є чимось тематично чи естетично відособленим від усієї попередньої Шевченкової творчості, а є її органічним продовженням.
Але можна бачити зміну в творчому самопочуванні, в психології творчого процесу, сказати б – у творчому