Своєю заріжу.

      Клич громаду. Признавайтесь,

      Що ви католики!»

      «Католики… бо нас мати…»

      «Боже мій великий!

      Мовчіть, мовчіть! Знаю, знаю!»

      Зібралась громада

      «Мої діти – католики…

      Щоб не було зради.

      Щоб не було поговору,

      Панове громадо!

      Я присягав, брав свячений

      Різать католика.

      Сини мої, сини мої!

      Чом ви не великі?

      Чом ви ляха не ріжете?..»

      «Будем різать, тату!»

      «Не будете! не будете!

      Будь прóклята мати,

      Та проклята католичка,

      Що вас породила!

      Чом вона вас до схід сонця

      Була не втопила?

      Менше б гріха: ви б умерли

      Не католиками;

      А сьогодні, сини мої,

      Горе мені з вами!

      Поцілуйте мене, діти,

      Бо не я вбиваю,

      А присяга». Махнув ножем —

      І дітей немає!

      Попадали зарізані.

      «Тату! – белькотали, —

      Тату, тату… ми не ляхи!

      Ми…» – та й замовчали.

      «Поховать хіба?»

      «Не треба!

      Вони католики.

      Сини мої, сини мої!

      Чом ви не великі?

      Чом ворога не різали?

      Чом матір не вбили,

      Ту прокляту католичку,

      Що вас породила?..

      Ходім, брате!»

      Взяв Максима,

      Пішли вздовж базару,

      І обидва закричали:

      «Кари ляхам, кари!»

      І карали: страшно, страшно

      Умань запалала.

      Ні в будинку, ні в костьолі,

      Нігде не осталось, —

      Всі полягли. Того лиха

      Не було ніколи,

      Що в Умані робилося.

      Базиліан школу,

      Де учились Гонти діти,

      Сам Гонта руйнує:

      «Ти поїла моїх діток! —

      Гукає, лютує. —

      Ти поїла невеликих,

      Добру не навчила!..

      Валіть стіни!»

      Гайдамаки

      Стіни розвалили, —

      Розвалили, об каміння

      Ксьондзів розбивали,

      А школярів у криниці

      Живих поховали.