Нардепка. Василь Врублевський

Читать онлайн книгу.

Нардепка - Василь Врублевський


Скачать книгу
як колій свинку…

      12

      Була Милоська й не дурна ніби, і в школі на чотири-п’ять вчилася, але щось усе в неї по-дурному виходило. Спам’ятатися, бувало, не встигне, як або якусь дурницю вчинить, або в якусь халепу вскочить. А потім – сиди та суши мізки: як воно таке могло статися й що його робити?

      Так і другого дня після візиту до Стьопки.

      Вийшла на асфальт в місто добиратися. Всі люди – як люди (а по неділях село випроваджує не один десяток «торбешників»), автобуса чекають. Милосьці ж не в охоту тіснявитися. Дай, думає, відійду трохи далі, за поворот, та на якусь попутку сяду.

      Тільки відійшла, тільки один раз і махнула рукою – «бобик» міліцейський. А в ньому молодий ще (певно, й тридцяти не буде) міліціонер.

      – Куди, дєвушка? – питає.

      – У город. Візьмете?

      Окинув міліціонер її поглядом. Прицінився і каже:

      – Воно, конєшно, можна взять. Тільки нада буде на пару минут в сторону звернуть.

      Милоська й думати не подумала, що він на щось там «таке» натякає. Каже, отож:

      – А чого ж не завернуть? Я не спішу, а як треба вам, то заїдьте.

      – Вот це дєло! – зрадів міліціонер. – В таком разі сідай, поїдем бистро і з комфортом! Це тобі не в автобусі товктись, вміг доїдем!

      Ну, то він уже прихвалювався, бо хоч тиснув на «газ» аж до полика, хоч і обігнав дюжину машин, а все ж «вміг» не вийшло – їхали з півгодини.

      Перед містом повернув уліво. До лісосмуги, що виднілася оддалік.

      Милоська й бровою не повела. По службі, думала, щось йому там треба. А до служивих завжди з повагою ставилася й нічого проти них не мала. Незнано чому, але їй змалечку до душі були люди в погонах. Особливо із зірочками. З різними, причому.

      З маленькими, правда, менше подобалися, ніж з великими, – хоч у тих регаліях і не розбиралася, але інтуїтивно здогадувася, що велике завжди краще від малого. У цього, правда, зовсім зірочок не було, та зате було по широкій повздовжній смужці. І Милоська розсудила собі, що це, мабуть, теж непогано.

      – Ну как, – сказав міліціонер, зупинивши машину між берізками й заглушивши двигун. – Скрапнем це дєло?

      Милоська відмовлятися не стала. Навіщо, подумала, – що як людині випить треба, а без компанії не може? Нащо ж зобиджати? Таке добро зробив – підвіз. Може, і не дорого заправить – не три, а два рублі?..

      13

      – Слиш, я ж і в рило дать магу!

      «Певно, не жартує! По всьому видно, мужчина рішітільний!» – подумала Милоська майже із захопленням.

      – А потом наряд з витрєзвітіля визву!

      «Цей може!» – подумала, знову ж таки із захопленням.

      – А ти знаєш, що це такоє?

      – Не знаю, – чесно призналася.

      – О! Витрєзвітіль – це спєцмєдслужба. Пойняла?

      «Який розумний!» – ще з більшим захватом подумала Милоська.

      – Но я цього дєлать не буду, – змилостивився.

      «Який добрий!» – мало не підстрибнула з радощів.

      – То що? Сама даш?

      Милоська більше й не противилась: такому рішучому, розумному й доброму


Скачать книгу