Сяйво. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
бадмінтон, отже, він вирішив, що це може бути якась саме з цих двох ігор), і ти мусиш залишитися з кимсь одним з рідних, а іншого практично ніколи не бачитимеш, а той, з ким ти житимеш, якщо приспічить, може женитися на комусь, кого ти зовсім не знаєш. Найстрашнішим у слові РОЗЛУЧЕННЯ було те, що він його відчував – чи його образ, чи бозна чим було те, що являлося йому в його осяяннях, – як воно спливає в головах його батьків, іноді розпливчасте й віддалене, іноді таке безпощадне, навальне й лячне, як буря з громом. Таким воно було після того, як тато покарав Денні за розкидані папери в його кабінеті, а лікар мусив накласти йому на руку гіпс. Цей спогад уже вицвів, але думки про РОЗЛУЧЕННЯ зберігалися в пам’яті чіткими і жаскими. Воно тоді вертілося здебільшого біля мами, і він перебував у постійному страху, що вона вчепить це слово у себе в голові і витягне його з рота, зробивши реальним оте. РОЗЛУЧЕННЯ. Воно постійно, мов глибинна течія, струмило в їхніх думках, було одним з небагатьох, що він його завжди міг підхопити, мов простенький музичний ритм. Але, як і ритм, центральна думка становила лише хребет більш складних думок, думок, які йому поки ще було не до снаги навіть починати тлумачити. Вони приходили до нього тільки як кольори і відчування. Мамині думки про РОЗЛУЧЕННЯ громадилися навкруг того, що тато зробив з його рукою, і того, що трапилося у Стовінгтоні, коли тато втратив роботу. Той хлопець. Джордж Гетфілд, який озлився на тата і продірявив лапки їхнього «жучка». Татові думки про РОЗЛУЧЕННЯ були складнішими, темно-фіолетового кольору, з лячними, чисто чорними прожилками. Здавалося, він думав, що їм буде краще, якщо він від них піде. Що тоді вщухне біль. Його татові боліло майже весь час, найбільше через Оте Погане. Денні міг і це також майже завжди підхопити: постійне татове прагнення піти до якогось темного місця, дивитися там кольоровий телевізор і їсти з мисочки арахіс і робити Оте Погане, аж поки його мозок не вгамується, полишивши тата в спокої.
Але цього надвечір’я його матері не варто було непокоїтися, і він хотів би піти до неї, розказати їй про це. Їхній «жучок» не зламався. І тато не поїхав кудись робити Оте Погане. Він уже майже ось-ось буде вдома, торохкотить зараз по шосе між Лайонсом і Боулдером. Наразі його тато навіть не думає про Оте Погане. Він думає про… про…
Денні нишком озирнувся назад, на кухонне вікно. Іноді від надто завзятих роздумів з ним щось таке діялося. Діялося таке, що речі – справжні речі – зникали, і тоді він бачив речі, яких там не було. Одного разу, невдовзі після того, як йому наклали на руку гіпс, таке трапилося за столом під час вечері. Вони тоді між собою майже не балакали. Але вони думали. О, так. Думки про РОЗЛУЧЕННЯ нависали над кухонним столом, наче вагітна, готова вивергнутися зливою чорна хмара. Від цього було так погано, що він не міг їсти. Від самої думки про їжу, коли кругом нависло оте чорне РОЗЛУЧЕННЯ, його нудило аж до блювоти. А оскільки це здавалося розпачливо важливим, він цілком вверг себе в зосередження, й от тоді дещо сталося. Коли Денні повернувся назад, у світ справжніх