Доктор Сон. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
дуже потужний, Венді. Якщо захоче мене заблокувати, йому це запросто. З досвіду знаю. Крім того, краще буде, якщо ми з ним побалакаємо ротами. Краще для нього. А тепер розкажіть мені про все, що тут у вас трапилося.
Все розповівши, Венді повела його до ванної кімнати. Плями там вона залишила, щоб він побачив їх на власні очі, як той патрульний коп, що зберігає недоторканним місце злочину перед приїздом команди криміналістів. А тут таки стався злочин. Злочин проти її хлопчика.
Дік довго дивився, нічого не торкаючись, а потім кивнув:
– Нумо, давайте подивимося, чи прокинувся Денні, чи він в по’ядку.
Денні ще спав, але на серці у Венді полегшало від виразу радості на обличчі сина, коли він побачив, хто сидить біля нього на ліжку і трусить його за плече.
(«привіт, Денні, а я привіз тобі подарунок»)
(«сьогодні не мій день народження»)
Венді дивилася на них, розуміючи, що вони балакають, але не знаючи про що.
Дік промовив:
– Вставай, золотко. Ми прогуляємося з тобою по пляжу.
(«Діку, вона повернулася, місіс Мессі з Номера 217 з’явилася тут»)
Дік знову струснув його за плече:
– Говори вголос, Дене. Ти лякаєш свою ма.
Денні промовив:
– А який мені подарунок?
Дік усміхнувся:
– Отак вже краще. Мені подобається це чути, і Венді також.
– Так, – це було все, що вона наважилась вимовити. Інакше б вони почули тремтіння в її голосі й занепокоїлися. Цього вона не хотіла.
– Поки нас не буде, ви могли б зробити у ванній чистку, – сказав їй Дік. – Ви маєте кухонні рукавички?
Вона кивнула.
– Добре. Надягніть їх.
До берега було дві милі. Стоянку оточували незграбно розмальовані пляжні спокуси – кіоски з продажу тортів-мурашників[8], ятки з хот-догами, сувенірні крамнички, – але зараз, під самий кінець сезону, усякий бізнес там майже вщух. Пляж майже цілком належав тільки їм. Поки вони їхали сюди з квартири, Денні тримав на колінах свій подарунок – якийсь загорнутий у сріблястий папір довгастий, доволі важкенький пакунок.
– Ось побалакаємо троха, і тоді можеш його розпаковувати, – сказав Дік.
Вони вирушили просто вздовж прибою, там, де пісок був твердим, мерехтливим. Денні йшов повільно, бо Дік уже доволі постарішав. Колись він помре. Можливо, навіть скоро.
– Мене вистачить ще на кілька років, – промовив Дік. – Нехай це тебе не турбує. Розкажи мені тепер про минулу ніч. Нічого не пропускаючи.
Це не забрало багато часу. Найважчим виявилося добирати слова, щоб пояснити той жах, який він переживає зараз і як той переплітається з удушливим відчуттям упевненості: тепер, коли вона його знайшла, вона вже ніколи не залишить його у спокої. Але оскільки це був Дік, він не мав потреби в словах, хоча й знайшов деякі.
– Вона прийде знову. Я знаю, вона повернеться. Вона приходитиме й приходитиме, аж поки мене не дістане.
– Ти пам’ятаєш, як ми познайомилися?
Хоча
Одна з найулюбленіших у США ярмаркових страв голландсько-німецького походження: прокручене крізь м’ясорубку тісто смажать в олії з маслом і засипають горіхами, цукром, фруктами тощо.