Доктор Сон. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
мене спершу не дістане місіс Мессі, – промовив Денні понуро.
Вони підійшли до лавки. Дік сів.
– Далі я вже не насмілююся. Можу не повернутися назад. Сідай поряд мене. Хочу розповісти тобі одну історію.
– Не хочу я ніяких історій, – заперечив Денні. – Вона повернеться, як ви цього не второпаєте? Вона повертатиметься знову, і знову, і знову.
– Закрий свого рота й відкрий вуха. Отримаєш деякі настанови.
Після цих своїх слів Дік вищирився, демонструючи блискучі нові зуби.
– Гадаю, тобі дійде. Ти далебі не дурник, золотко.
Мати матері Діка – та, що мала сяйво – жила у Клірвотері[10]. Вона була Білою Бабунею. Не тому, що належала до білої раси, звісно, а тому, що була доброю. Батько його батька жив у штаті Міссісіпі, у сільському містечку Данбрі неподалік від Оксфорда[11]. Його дружина померла задовго перед тим, як народився Дік. Для людини його кольору в той час і в тій місцевості цей чоловік був заможним. Він володів поховальним салоном. Дік зі своїми батьками відвідував його чотири рази на рік, і малий Дік Хеллоран ненавидів ті гостини. Енді Хеллоран сповнював його жахом, і малий називав його – тільки подумки, бо вимовити таке вголос означало заробити собі стусан по губах – Чорним Дідом.
– Ти знаєш про паскудників дітей? – запитав Дік у Денні. – Отих, що шукають дітей для сексу?
– Щось ніби таке, – промовив Денні насторожено. Звичайно, він знав, що не можна балакати з незнайомцями, і ніколи не сідати з кимсь таким до машини. Бо вони можуть зробити з тобою своє дільце.
– Ну, старий Енді був чимось більшим за просто паскудника дітей. Він був ще й клятим садистом.
– А що це?
– Це той хто радіє, коли комусь робить боляче.
Денні кивнув, миттєво зрозумівши.
– Як Френкі Лістроун у школі. Він мучить дітей, роблячи їм «індіанські опіки» та «голландські тертушки»[12]. Якщо когось він не може змусити заплакати, тоді перестає. А якщо може, тоді він не перестає нізащо.
– Це погано, але там було гірше.
Дік запав у те, що випадковому перехожому здалося б мовчанкою, але його розповідь продовжила розгоратися серією картинок і фраз, що їх зв’язували. Денні побачив Чорного Діда, високого чоловіка в костюмі чорнішому, ніж він сам, якогось особливого фасону
(федорі)[13]
капелюсі на голові. Він побачив, як у нього пуп’янками слини завжди мокріли кутики рота і які в нього почервонілі, в припухлих повіках очі, ніби він втомлений або щойно подолав ридання. Він побачив, як він садовить Діка – молодшого, ніж тепер Денні, либонь, такого віку, як Денні був тієї зими в «Оверлуку», – собі на коліна. Якщо вони були не самі, він міг його хіба що полоскотати. Якщо самі, він клав свою руку Діку між ноги і стискував йому яєчка, аж поки Дікові не здавалося, що він ось-ось зомліє від болю.
– Тобі подобаєсся? – сопів дідо Енді йому у вухо. Він тхнув сигаретами і віскі «Білий Кінь». – Свіссно, шо так, кожному хлопу се подобаєсся. Та якщо тобі навіть
Clearwater («Чисті води») – місто, засноване 1891 р. у Флориді на березі Мексиканської затоки.
Oxford – засноване 1837 р. містечко, назване на честь британського університетського міста й з прицілом на академічне майбутнє, що й справдилося: 1848 р. там було відкрито штатний Університет Міссісіпі, тепер широко відомий під неформальною назвою «Стара Місс».
Дитячі знущальні прийоми: 1) одночасно крутити врізнобіч шкіру на руці; 2) швидко терти якусь місцину на волосяній частині голови жертви.
Фетровий капелюх з увігнутим наголовком і загнутим донизу передом крисів, названий за п’єсою «Fedora» (1888) французького драматурга Віктор’єна Сарду (1831–1908), де саме в такому капелюсі грала зіркова актриса Сара Бернар (1844–1923); незмінний атрибут гангстерів і детективів у голлівудських фільмах 1940–1950-х рр.