Доктор Сон. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
встановлюють у громадських вбиральнях, борсається, і тільки її рот і ніс стирчать над поверхнею блакитної дезінфікованої води?»
Але Абра лежала на підлозі. Лежала гола. Її затоплені слізьми очі дивилися на матір. На грудях у неї чимсь, схожим на кров, було написано 11.
Девіду Стоуну снилося, що він бігом жене на крик своєї дочки вгору по безкінечному ескалатору, який рухається – повільно, проте невблаганно – у протилежному напрямку. Гірше за те, це ескалатор у торговельному центрі, а сам цей торговельний центр охоплено вогнем. Він мусив би задихнутися і впасти задовго до того, як досягне верху, але в цій пожежі не було диму, тільки язики пекельного полум’я. І звуків не було жодних, окрім плачу Абри, хоча він і бачив людей, що палали, немов вимочені в гасі смолоскипи. Видобувшись нарешті нагору, він побачив Абру, вона лежала на підлозі, наче кимось покинутий пакуночок зі сміттям. Навкруг неї металися чоловіки і жінки, неуважні, і, попри полум’я, ніхто не намагався скористатися ескалатором, хоча той і їхав донизу. Вони просто шарпалися безцільно на всі боки, немов ті мурашки, чий дім-горбок щойно вивернуло фермерською бороною. Одна жінка на підборах «стилетто» мало не наступила на його доню, якби таке трапилося, це б її майже напевне убило.
Абра лежала гола. На грудях в неї було написано цифри 175.
Стоуни прокинулися одночасно, обоє спершу упевнені, що плач, який вони чують – це відлуння щойно ними бачених сновидінь. Проте ні, плач лунав в одній з ними кімнаті. Аббі лежала у своїй колисці під Шреком-тарахтавкою над нею, очі широко розплющені, крихітні кулачки стискаються, кричить, аж заходиться.
Переміна підгузків її не заспокоїла, мамина цицька теж, не допомогло ані безкінечне носіння на руках туди-сюди по коридору, ані тисяча куплетів «Коліс на автобусі»[88]. Нарешті, тепер уже дуже налякана – Аббі була її первісточкою, і Люсі відчула себе загнаною в глухий кут, – вона зателефонувала Кончетті в Бостон. Хоча йшла лише друга година ранку, Момо відповіла вже на другому гудку. Їй було вісімдесят п’ять, і сон в неї був такий же тонкий, як її шкіра. Вона уважніше дослухалася до плачу своєї правнучки, аніж до плутаної розповіді Люсі про всі ті звичайні засоби, які вони намагалися застосувати, а потім поставила доладні запитання:
– Чи є в немовляти температура? Чи не смикає вона себе за вушко? Чи не сукає вона ніжками, ніби ось-ось накладе купку merda[89]?
– Ні, – відповіла Люсі, – нічого такого. Вона трішки угрілася від плачу, але я не думаю, щоби це гарячка. Момо, що мені робити?
Четта, тепер вже сидячи за своїм письмовим столом, не вагалася:
– Дай їй іще п’ятнадцять хвилин. Якщо вона не заспокоїться, не почне смоктати цицьку, вези її до шпиталю.
– Якого? До «Браяма й Жіночого»[90]? – нічого іншого не прийшло до голови розгубленій, збентеженій Люсі. – Це ж сто п’ятдесят миль!
– Ні-ні. До Бриджтона[91]. Зразу через кордон у Мейні. Це трошки ближче, ніж до Конкорда[92].
– Ти
«The Wheels on the Bus» – популярна в англомовних країнах з середини ХХ століття дитяча пісня невідомого авторства з безліччю варіантів слів.
Лайно (
«Brigham and Women’s» – велика лікувально-навчальна клініка, базовий шпиталь медичної школи Гарвардського університету, яка утворилася через злиття 1980 р. кількох віддавна афілійованих з Гарвардом бостонських лікарень.
Bridgton – засноване 1770 р. місто біля західного кордону штату Мейн; описане Стівеном Кінгом у повісті «Туман» (1980), а також послужило прототипом для містечка Честер Мілл у його романі «Під Куполом» (2009).
Concord – засноване 1733 р. місто, столиця Нью-Гемпширу, де з 1884 р. діє найбільший штатний шпиталь.