Доктор Сон. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
у Торренса, який то відкручував на ній ковпачок, то знову його закручував – парубок від початку мав той вигляд, відсутній погляд завсідника крамниці здешевлених алкогольних напоїв.
Біллі Фрімен не мав так багато сяйва, як Ден, і зблизька не так багато, але все ж таки трохи більше за просто іскорку. Того, найпершого дня, він зателефонував Кінгслі з реманентного складу, щойно Ден вирушив через вулицю до муніципалітету. Там підійде молодий парубок, який шукає роботу, сказав Біллі. Він навряд чи сильно багатий на рекомендації, але Біллі вважав, що з нього буде правильний помічник на цей час, аж до Дня пам’яті. Кінгслі, який уже раніше мав досвід – добрий – з інтуїцією Біллі, на це погодився. «Я розумію, що когось нам все одно треба наймати», – сказав він.
Відповідь Біллі прозвучала дивно, але ж і сам Біллі був дивним. Якось, два роки тому, він викликав швидку медичну допомогу за п’ять хвилин до того, як маленький хлопчик упав з гойдалки, проломивши собі череп.
«Ми потрібні йому ще більше, аніж він нам», – сказав тоді Біллі.
І ось він тут, сидить, нахилившись уперед, немов уже їде у черговому автобусі або на барному стільці, а вино Кінгслі унюхав ще в коридорі, за двадцять ярдів звідси. Він мав ніс експерта на такі запахи і міг назвати будь-який з них. Це був запах «Громовиці», як то говорилося в тій старій салунній примовці: «Що за птиця? Громовиця!.. Скільки важить президентів? Усього лиш сотню центів!» Але коли цей молодик на нього подивився, Кінгслі побачив, що очі в нього не затуманені нічим, окрім відчаю.
– Біллі мене прислав.
Кінгслі не промовив нічого. Він побачив, що хлопець важко бореться з собою. Це було в його очах; це було в опущених кутиках його губ; а найбільше це було в тому, як він тримав ту пляшку, з ненавистю до неї, і з любов’ю до неї, і з потребою в ній одночасно.
Нарешті Ден спромігся на слова, від яких він утікав усе своє життя.
– Мені потрібна допомога.
Він провів собі рукою по очах. У той самий момент Кінгслі нахилився і вхопився за його пляшку. Хлопець її утримував якусь мить… а потім відпустив.
– Ти хворий, а ще й зморений, – сказав Кінгслі. – Це я вже бачу. Але чи вже заморився ти від хвороби бути таким хворим і змореним?
Ден подивився вгору на нього, борлак беззвучно ходив його горлом. Він ще трохи поборовся з собою, а потім промовив:
– Мабуть, так.
Кінгслі видобув зі своїх величезних штанів величезну низку ключів. Він встромив один з них у замок на дверях з намальованим на матовому склі написом МУНІЦИПАЛЬНІ СЛУЖБИ ФРЕЙЖЕРА.
– Заходь. Давай про це поговоримо.
Розділ другий. Погані цифри
Стара поетка з італійським ім’ям і абсолютно американським прізвищем сиділа, тримаючи в себе у пелені свою сплячу правнучку, і дивилася відео, яке три тижні тому зняв у пологовій залі чоловік її онуки. Фільм починався титульною заставкою: АБРА ВИХОДИТЬ У СВІТ! Камера смикалась, і Девід тримався подалі від усього надто клінічного (слава Богу), але Кончетта Рейнолдс побачила прилипле до спітнілого лоба Лючії волосся, почула її скрик: