Доктор Сон. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
поради, Медовий Ведмедику?»
– Ні, – відказав він. – Від тебе не бажаю.
«Вона мертва».
Ніяк йому було про це дізнатися, але він якось вже знав. Діні – яка виглядала богинею Західного світу у своїй тісній шкіряній сукенці до середини стегна і коркових сандаліях – була мертвою. Він навіть знав, як вона це зробила. Наковталась пігулок, підібрала шпильками вгору собі волосся, залізла до наповненої теплою водою ванни, заснула, сповзла нижче, захлинулась.
Ревіння вітру було жаско знайомим, зарядженим лункою загрозою. Вітри дули всюди, але звучали отаким чином вони лише у верховинних місцинах. Звучало це так, ніби якийсь розсерджений бог гатить цей світ своїм повітряним молотом.
«Колись я був звик називати його пияцтво Отим Поганим, – подумав Ден. – От тільки інколи воно може бути Отим Добрим. Коли прокидаєшся з кошмару, який, як ти сам знаєш, на п’ятдесят відсотків є сяйвом – Оте Дуже Добре».
Одна чарка могла б знову занурити його в сон. Три могли гарантувати не лише сон, але сон без сновидінь. Сон – це природний доктор, а саме зараз Ден Торренс почувався хворим і потребував потужних ліків.
«Всюди закрито. З цим тобі не пощастило».
Атож. Можливо.
Він повернувся на бік, і в цей же час щось підкотилося йому під спину. Ні, не щось. Хтось. Хтось заліз йому до ліжка. Діні залізла до його ліжка й лежить із ним. От лишень якесь воно дрібне як для Діні. За відчуттям, це більше схоже на…
Він виборсався з ліжка, незграбно приземлившись на підлогу, і озирнувся через плече. Там був маленький хлопчик Діні, Томмі. Правий бік черепа мав провалений. Костяні скалки стирчали з його закаляного кров’ю білявого волосся. Мерзотна сіра грязь – мозок – підсихала на одній щоці. Він не міг залишатися живим з такою огидною раною, але він був живий. Він потягнувся до Дена своєю схожою на морську зірку долонькою.
– Цукейки, – промовив він.
Виття почалося знову, тільки цього разу голосила не Діні і не вітер.
Цього разу вив він.
Коли він прокинувся вдруге – цього разу прокинувся насправді – Ден зовсім не кричав, лиш якесь глухе ніби гарчання рокотало в глибині його грудей. Він сів, засапаний, обмотаний впоперек збитими простирадлами. Нікого разом з ним у ліжку не було, але сновидіння ще не розчинилося і просто бачити йому не було достатньо. Він провів руками по нижньому простирадлу, намацуючи вистигаюче тепло або вм’ятину, які могли залишити по собі маленькі стегна й сіднички. Нічого. Звісно, що нічого. Тому потім він зазирнув під ліжко, де побачив тільки позичені йому чоботи.
Вітер уже дув не так сильно. Буря ще не минулася, але починала влягатись.
Він вирушив до ванної кімнати, але на півдорозі різко обернувся, ніби сподіваючись застати когось зненацька. Там було лише ліжко, в ногах якого валялися скинута на підлогу ковдра. Увімкнувши світло над раковиною, він сполоснув собі обличчя холодною водою й сів на закритий лядою унітаз, роблячи раз у раз глибокі вдихи. Подумав було підвестися,