Доктор Сон. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
мене це звучить добре, містере Фрімен. Дійсно дуже добре звучить.
– До надвірного впорядкування коли-небудь брався? – спитав Фрімен. Вони неспішно йшли вздовж вагонів потяга. Їх верхівки сягали Дену лише по груди, через що він почувався велетнем.
– Я вмію саджати квіти, полоти бур’яни і фарбувати. Даю собі раду з листяздувальною машиною і мотопилою. Я вмію ремонтувати невеликі двигуни, якщо проблема не дуже складна. А ще я спроможний їздити на газонокосарці й не давити нею малих дітей. А потяг… ну, щодо цього не знаю.
– Для цього тобі тре’ буде отримати дозвіл Кінгслі. Страховку і все таке інше лайно. Слухай-но, а рекомендації якісь в тебе є? Містер Кінгслі тебе без них не візьме.
– Є трохи. Здебільшого прибиральницькі й санітарські зі шпиталів. Містере Фрімен…
– До мене краще – Біллі.
– Гаразд, Біллі, не схоже, щоби цей ваш потяг міг катати бодай якихось пасажирів. Де їм сидіти?
Біллі радісно вищирився.
– Зачекай-но. Подивимося, чи й тобі воно видасться так само кумедним, як мені. Мені це ніколи не набридає.
Фрімен пішов назад до локомотива і нахилився в його кабіну. Двигун, що працював до того на холостому ходу, почав набирати оберти, випускаючи ритмічні клуби темного диму. По всій довжині «Гелен Рівінгтон» пролунало жалібне виття гідравлічної системи. Раптом дахи пасажирських вагонів і жовтого кондукторського – загалом дев’ять вагонів – почали підійматися. Для Дена це виглядало так, ніби одночасно почали здійматися вгору дев’ять ідентичних автомобілів-кабріолетів. Він нахилився, зазираючи до вікон, і побачив, що по центру кожного вагона тягнеться ряд твердих пластикових сидінь. По шість у пасажирських вагонах і два в кондукторському. Загалом п’ятдесят.
Коли Біллі повернувся назад, щирився вже Ден.
– Ваш потяг мусить мати дивовижний вигляд, коли в ньому повно пасажирів.
– Йо, авжеж. Люди регочуть до всирачки, фільмують, фотографують без упину. Дивись-но сюди.
У кінці кожного пасажирського вагона була сталева сходинка. Біллі ступив на одну, пройшов проходом і сів. Сталася кумедна оптична ілюзія, він раптом здався більшим за самого себе природного. Він величаво помахав Денові, котрий уявив собі, як, зліліпутивши своєю присутністю цей потяг, п’ятдесят бробдінгнегців[62] величаво вирушають на ньому від вокзалу Тінітавна.
Біллі Фрімен підводився і сходив на перон під Денові аплодисменти.
– Можу закластися, між Днем пам’яті та Днем праці[63] ви продаєте не менш ніж мільярд поштових листівок.
– А щоб тобі всратися.
Біллі порився в кишені куртки і, видобувши звідти пом’яту пачку «Дюка» – добре знайомі Дену дешеві сигарети, що продаються на автобусних станціях і в бакалійних крамницях по всій Америці, – простягнув її Дену. Той узяв сигарету. Біллі дав підкурити йому й собі.
– Буду отримувати задоволення, поки маю змогу, – промовив Біллі, дивлячись на свою сигарету. –
Бробдінгнег – країна в 12 разів більших за людей велетнів з книги Джонатана Свіфта «Мандри Гуллівера», до якої герой потрапляє після Ліліпутії, де мешканці були вдванадцятеро менші за нормальних людей.
День пам’яті по загиблих у війнах раніше припадав на різні дати в різних штатах, ставши 1971 р. національним святом, тепер він відзначається в останній понеділок травня; День праці – національне свято з 1894 р., відзначається у перший понеділок вересня.