Доктор Сон. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
href="#note_109" type="note">[109].
– Ти тоді хвилювався, бо мусив з ним побалакати… смертельно хворі тебе завжди рішають глузду. От тому-то ти тоді й зайшов до вбиральні з Тиггером помити собі руки, хоча вони й не потребували миття. Ти зняв годинник і поклав його на горішню поличку, на якій вони там тримають отой бридотний дезінфектант червоного кольору, що його треба вичавлювати з пляшечки. Я не знаю його назви.
Джон Д. дивився на Дена, як на божевільного.
– У якому саме шпиталі лежить той хлопчик? – запитав Ден.
– В «Елліоті»[110]. Час збігається, тільки я тоді зайшов помити руки до тієї вбиральні, що в педіатрії біля сестринської. – Він на мить задумався. – А дійсно, здається, там на стінах якраз персонажі з «Вінні-Пуха» Мілна. Але якби я зняв там годинника, я б про це па… – обірвав він себе.
– Та ти ж і пам’ятаєш, – сказав Ден, усміхаючись. – Ось ти й згадав. Хіба не так?
Джон відповів:
– Я запитував про свій годинник у кімнаті знахідок в «Елліоті», а також у Бриджтоні та в Центральному шпиталі Нью-Гемпширу. Безрезультатно.
– Гаразд, тоді, може, хтось зайшов, побачив його і привласнив. Якщо так, тоді фортуна обернулась до тебе гузном… але ти можеш принаймні розповісти своїй дружині, що трапилося. І чому так трапилося. Ти думав про того хлопчика, вболівав за того хлопчика і забув надягти годинник назад на руку, перед тим як звідти вийти. Якнайпростіше. Агов, та, може, він і зараз там лежить. Полиця та висока, і навряд чи хтось користується отим лайном у пластикових пляшечках, коли біля раковини там висить дозатор з рідким милом.
– То «Бетадин», на тій полиці[111], – сказав Джон. – Так високо, щоб діти не могли дістати. Я ніколи на нього не звертав уваги. Але… Дене, ти коли-небудь був у «Елліоті»?
Це було не те питання, на яке йому б хотілося відповідати.
– Просто перевір ту полицю, Доку. Можливо, тобі пощастить.
Наступного четверга на збори «Ми вивчаємо тверезість» Ден приїхав рано. Якщо доктор Джон вирішив пустити на пси свій шлюб, а можливо, й власну кар’єру, через пропажу якогось семисотдоларового годинника (алконавти банально псують собі шлюби й кар’єри через менші дрібниці), значить, каву зараз заварюватиме хтось інший. Але Джон був на своєму місці. І годинник на ньому.
Цього разу ініціатором обіймів виступив Джон. І то вельми щирих. Ден мало не очікував, що зараз отримає пару галльських поцілунків у щоки, але Док Дж. його відпустив.
– Він лежав саме там, де, ти сказав, він може бути. Десять днів – і все ще на місці. Це наче чудо якесь.
– Нє, – заперечив Ден. – Більшість людей рідко дивляться вище лінії свого погляду. Це доведений факт.
– Як ти дізнався?
Ден помотав головою.
– Не можу пояснити. Подеколи я просто знаю, і все.
– Як я можу тобі віддячити?
Це було те питання, якого Ден очікував, на яке сподівався.
– Дотриманням дванадцятого кроку, дурнику.
Брови Джона Д. злетіли вгору.
– Анонімністю. Якщо сказати односкладно: ані
Elliot Hospital – заснований 1890 р. шпиталь у місті Манчестер, найбільшому в Нью-Гемпширі.
«Betadine» – торгова назва антисептичного, антимікробного препарату повідон-йоду.