Перш ніж вона змогла йому відповісти‚ машина вже їхала до ресторану‚ а її супутник тренувався у вимові слів‚ які хотів сказати. Розмова в нього була дуже проста:

      – Працювати? Долар? Бразильська зірка?

      А тим часом у Марії не виходили з голови останні слова охоронця-перекладача: триста доларів за одну ніч! Як їй пощастило! Їй не треба буде страждати від кохання‚ вона просто звабить його‚ як звабила господаря крамниці одягу‚ вийде за нього заміж‚ народить дітей і забезпечить пристойне життя батькам. Що їй втрачати? Він старий‚ певно‚ не забариться померти‚ й вона стане багатою – бо‚ схоже‚ швейцарці мають багато грошей і мало жінок у себе на батьківщині.

      Вони вечеряли‚ майже не розмовляючи‚ – усмішка тут‚ усмішка там‚ – Марія так до пуття й не зрозуміла‚ що таке «енергія» – а швейцарець уже показував їй альбом із написами мовою‚ якої вона не розуміла; фотографії жінок у бікіні (безперечно‚ кращих і сміливіших‚ аніж той‚ який вона вдягала сьогодні)‚ вирізки з журналів‚ брошури з крикливими написами й малюнками‚ де вона зрозуміла лише одне слово «Brazil»‚ написане неправильно (хіба ж не навчали її в школі‚ що це слово пишеться з «S»?[3]). Вона пила багато‚ із певним страхом чекаючи‚ коли швейцарець зробить їй певну пропозицію (зрештою‚ хоча вона ніколи не робила цього у своєму житті‚ ніхто не зміг би так просто відмовитися від трьохсот доларів‚ а коли ти трохи вип’єш‚ усе стає значно простішим‚ а надто якщо нікого з твого рідного міста немає близько). Але швейцарець поводився як кабальєро‚ навіть відсовував або підсовував стільця‚ коли вона вставала або сідала. Зрештою вона сказала‚ що стомилася‚ й призначила зустріч завтра на пляжі (подивившись на годинника‚ показавши час‚ зобразивши рухом руки хвилі на морі‚ сказавши «завт-ра» дуже повільно).

      Він‚ здавалося‚ був задоволений і також