Як течія річки (збірник). Пауло Коельйо
Читать онлайн книгу.
засухи.
Але всі зусилля до виживання загинуть тепер від загостреного списа, який нещадно вириває траву з корінням.
Навіщо я це роблю?
Хтось створив цей сад. Я не знаю, хто це був, бо коли я купив дім, сад уже існував тут у гармонії з горами та з деревами довкола нього. Але творець саду мусив ретельно обміркувати, що йому робити, висаджуючи дерева дуже старанно і плануючи їх розташування (існує алея кущів, яка приховує сарай, де ми складаємо дрова) і доглядав його протягом незліченних зим і весен. Коли я купив старий млин – де я живу по кілька місяців на рік, – моріжок був бездоганним. Тепер мені випала доля продовжити його справу, хоча філософське питання залишається: чи повинен я шанувати роботу творця, садівника, чи повинен підтримати інстинкт виживання, яким природа обдарувала цю рослину, що її сьогодні ми називаємо бур’яном?
Я далі виполюю небажані рослини і складаю їх на купу, яка незабаром буде спалена. Я також багато міркую над проблемами, які треба було б пов’язувати не з міркуваннями, а з діями. Проте кожна дія людського створіння є священною і призводить до багатьох наслідків, і це примушує мене думати над тим, що я роблю.
З одного боку, ці рослини мають право розростатися скрізь. З другого боку, якщо я їх тепер не виполю, вони зрештою задушать моріжок. У Новому Заповіті Ісус говорить про те, що треба відокремлювати кукіль, щоб він не змішувався з пшеницею.
Але – з підтримкою або без підтримки Біблії – я стою перед конкретною проблемою, з якою людство стикається завжди: до якої міри нам дозволено втручатися в природу? Таке втручання завжди має негативний характер, чи буває й позитивним?
Я відкладаю вбік свою зброю – відому також під назвою «мотика». Кожен її удар означає кінець якогось життя, небуття квітки, яка мала розпуститися навесні, зухвалість людського створіння, яке хоче змінити під свої забаганки ландшафт. Я повинен подумати більше, бо в цю хвилину я керую могутністю життя та смерті. Моріжок, здавалося, мені каже: «Захисти мене, бо він мене задушить». Бур’ян також звертається до мене: «Я пройшов таку довгу дорогу, щоб дістатися до твого саду: чому ти хочеш убити мене?»
Зрештою на допомогу мені приходить індійський текст Бгаґавад-ґіта. Я згадав про те, як відповів Крішна воїнові Аржуні, коли той занепав духом перед вирішальною битвою, кинув свою зброю на землю і сказав, що не братиме участі в битві, у якій загине його брат. Крішна відповів йому приблизно так: «Ти гадаєш, що можеш когось убити? Твоя рука є моєю рукою й усе, що ти робитимеш уже давно записано. Ніхто не вбиває, і ніхто не вмирає».
Підбадьорений цим несподіваним спогадом, я знову беру в руки свого списа, й атакую бур’ян, якого ніхто не запрошував до мого саду. Цього ранку я здобув унікальну науку: коли щось небажане виросте в моїй душі, я попрошу Бога, щоб Він допоміг мені виполоти це без найменшої жалості.
Як стріляти з лука
Важливо ніколи не забувати про те, що дія – це матеріалізована думка.
Найменший жест нас викриває, тому ми повинні