Тіні в раю. Еріх Марія Ремарк
Читать онлайн книгу.
я Мелікова.
– Це містерія людських ілюзій, коли кожен вірить, що інший – його полонений.
– Le coup de foudre, – сказала Наташа Петровна. – Кохання з першого погляду. Нерозділене!
– Як ви опинилися в такій компанії?
– Випадково. – Вона розсміялася. – Прекрасна випадковість! Я хотіла вирватися зі стерильної монотонності в «Колоні Клаб». Але аж такого не очікувала!
– Ви знову йдете до фотографа?
– Ні, сьогодні ні. Чому запитуєте? Пішли б зі мною?
Спершу я не хотів відповідати прямо, та зрештою таки сказав:
– Так.
– Нарешті чую щось розумне, – відповіла Наташа Петровна.
– Будьмо!
– Будьмо!
– Будьмо! Salut, Salve, Salute! – вигукнув Рауль і цокнувся з усіма. Він навіть спробував підвестися, але знову впав у схоже на трон крісло, що аж затріщало під ним. Для цілковитої гармонії цей готель було ще й обставлено псевдоготичними грубо тесаними меблями.
Поки ми цокалися, до мене підійшов Лягманн.
– Сьогодні ввечері, – прошепотів він до мене, – я спою мексиканця.
– А сам не нап’єшся?
– Я підкупив Альфонса. Він приносить мені звичайну воду. А мексиканець думає, що п’є зі мною текілу. В обох однаковий колір, тобто його взагалі немає.
– Я б краще споїв жінку, – сказав я, – мексиканець і так не заперечує. Тут саме жінка не хоче.
На якусь мить Лягманн завагався.
– Нічого, – мовив уперто. – Цього разу вийде. Мусить вийти. Точно мусить. Розумієш?
– Краще пий із обома – і з собою теж. Можливо, на п’яну голову ти придумаєш щось таке, що ніколи б тобі не спало на тверезу. Деякі люди напідпитку просто неймовірні.
– Але тоді я нічого не відчуватиму. Ні про що не пам’ятатиму. Житиму так, ніби нічого й не сталося.
– Шкода, що ти не можеш уявити собі все навпаки. Наче все вже сталося, а ти про все забув.
– Що ти кажеш, та це ж справжнє шахрайство! – запротестував Лягманн схвильовано. – Треба бути чесним!
– А з текілою ти хіба чесний?
– Я чесний з самим собою. – Лягманн нахилився до мого вуха. Хоч він і пив тільки воду, подих мав гарячий і вологий. – Я дізнався, що в Інес нога не ампутована, вона просто не згинається. Хромовану пластинку вона носить з марнославства!
– Але ж, Лягманне!
– Я це точно знаю. А ти жінок не розумієш. Можливо, вона саме тому й відмовляє мені? Щоб я про це не взнав.
На кілька секунд мені відібрало мову. «Amore, amour, удар блискавки серед тисяч оман, джерело надії у безодні відчаю, безтурботне чудо білої й чорної магії, – думав я. – О, кохання, будь благословенне!» Я урочисто вклонився:
– Дорогий Лягманне, я вітаю твій зоряний сон кохання!
– Вічно ти зі своїми жартами! Я – дуже серйозно.
Громохко підвівся Рауль.
– Шановні леді та джентльмени, – почав він, стікаючи потом, – хай живе життя. Себто добре, що всі ми живі-здорові. Як згадаю, що геть недавно хотів накласти на себе руки,