Тіні в раю. Еріх Марія Ремарк
Читать онлайн книгу.
меню. – А повноцінними коли-небудь станемо?
Ввечері ми пішли до Бетті Штайн. Вона навіть тут дотримувалася одного берлінського звичаю – щочетверга до неї на вечерю сходилися гості. Прийти міг кожен. Хто мав гроші, той щось приносив – пляшку вина, цигарки чи банку консервованих сосисок. У Бетті був грамофон зі старими платівками, лунали пісні Рихарда Таубера чи старі оперети Кальмана, Легара чи Вальтера Колло. Час до часу хтось із поетів читав свої вірші, здебільшого просто дискутували.
– У неї благородні наміри, – сказав Кан. – Але все одно – це трупарня, тут ходять живі мерці, які досі, щоправда, не усвідомили, що вони – небіжчики.
На Бетті була стара шовкова сукня, пошита ще в догітлерівську епоху. Фіолетова, в рюшах, вона шелестіла і пахла лавандою. З сукнею контрастували рум’яні щоки, сталево-сіре волосся і блискучі темні очі. Вона зустріла нас щирими обіймами. У цій пухкенькій жіночці було стільки душевності, що залишалося тільки безпорадно всміхнутися. Бетті була зворушлива і смішна, але не любити її було неможливо. Вона поводилася так, наче після 1933 року час зупинився. Реальність існувала у всі дні тижня, крім четвергів, коли всі знову начебто опинялися в Берліні і починала діяти Веймарська конституція. У великій кімнаті з портретами покійників була купа народу. Ми побачили актора Отто Вілера, оточеного шанувальниками.
– Він підкорив Голлівуд! – гордо повідомила Бетті. – Він пробився!
Вілер вочевидь насолоджувався славою.
– Яку роль він отримав? – запитав я Бетті. – Отелло? Братів Карамазових?
– Просто грандіозну! Хоча я точно не знаю, яку саме. Але він точно всіх заткне за пояс! Майбутній Кларк Ґейбл.
– Чарльз Лотон, – сказала племінниця Бетті, зморщена стара діва, яка розливала каву. – Швидше Чарльз Лотон. Адже він характерний актор.
Кан в’їдливо посміхнувся:
– Навряд чи роль така вже й грандіозна. Вілер і в Європі не був аж таким геніальним актором. Знаєте історію чоловіка, який у Парижі пішов у нічний клуб російських емігрантів? Власник хотів його вразити, тому сказав: «Наш швейцар раніше був генералом, кельнер – графом, співак – великим князем» і таке інше. Гість мовчить. Зрештою, власник показав на маленьку таксу, яку відвідувач приніс із собою. «Скажіть, будь ласка, якої породи цей собака?» – запитав увічливо. «Раніше, у Берліні, мій собака був великим сенбернаром». – Кан меланхолійно усміхнувся. – Вілерові справді дали зовсім маленьку роль. Він грає нациста в якомусь другорядному фільмі. Есесівця.
– Що? Але ж він єврей.
– Це нічого не означає. Шляхи Голлівуду несповідимі. Напевно, для них есесівці та євреї – однакові. Вже вчетверте роль есесівця отримує єврей. – Кан засміявся. – Своєрідна мистецька справедливість. Гестапо опосередковано допомагає обдарованим євреям не вмерти з голоду.
Бетті оголосила, що сьогодні у Нью-Йорку проїздом буде доктор Ґрефенгайм. Багато хто його знав: це був відомий берлінський гінеколог. Деякі протизаплідні засоби назвали на його честь. Незабаром приїхав і він сам. Кан теж його знав. Це був