Злато Сонця, синь Води. Наталія Дев’ятко
Читать онлайн книгу.
На кожну мрію знаходився зрадник, на кожну людину, що могла стати героєм, – свій біль, своє заслання, страта чи тортури. Війни, табори, тюрми… А не хочеш страждати – служи чужій волі, зрадь себе і мову свою забудь, і рід свій. Тільки тоді проживеш життя щасливо, вірячи, ніби вільний у своєму виборі. А не хочеш служити – згинь на віки вічні.
Запанувала тоді на сім десятків років сірість, стерла відмінності між народами і народну пам’ять, усім нав’язала одну мову й один світогляд, відібрала віру, обрану князем Володимиром, хоч насправді лише інакше назвала свою жагу влади над чужими життями і долями. Йшла остання сотня літ давнього прокляття, дісталося воно і до волховських нащадків, сильнішою від пам’яті крові була зла сила передсмертного слова. Розгубилися прадавні знання, забулася історія роду, страх оселився у кожному серці, бо тепер усі люди боялися неволі, тортур, заслання, голоду, втратити близьких… Більше не вірили, що злетять іскрами їхні душі над багаттям вічним і знову у світ повернуться, – все пожерла сірість, все отруїла безвір’ям, де немає свободи і пам’яті.
Страшною була та тисяча років. Хто історію хоч трохи знає, тому відомо, скільки крові на сторінках спалених книжок, скільки болю в народній пісні, скільки нащадків землі по обидва береги Дніпра знайшли свою могилу у чужому краї.
Ані помсти не вимагає тисяча років неволі, ані нової крові – лише розуміння і пам’яті, щоб не повторилося подібне ніколи.
Чи було насправді тисячолітнє прокляття? Чи приходили волхви до великого князя Володимира за життя просити? Хто про те знає… Багато вирваних з літописів сторінок, а ще більше пізніше переписаних, і скільки зраджено і забуто за цю тисячу років – не злічити.
Але зринають іноді в народі давні легенди, а молодь знову і знову намагається відродити втрачене, повернути слову його прадавню велич і силу, як прагнули це зробити оспівані у народних легендах поети, кобзарі, філософи, народознавці, священики, воїни і прості люди, які залишилися вірними своїй землі. І знову в’язниці, страти, заслання, нерозуміння, зради, насмішки і відсутність згоди між однодумцями, без якої ані перемогу не здобудеш, ані прокляття не подолаєш.
Надходила нова ера, змінювався світ, намагався побороти сірість і відродитися, очистившись прадавнім вогнем життєдайного сонця. І чекав світ нащадків волховських знань, яким буде до снаги здійняти полум’яні золоті стяги, коли скінчиться сила тисячолітнього прокляття, і повернути це сяйво в людські серця та очі.
Легенда
«Птах із барвистими крилами»
В одній землі, назви якої зараз уже й не згадають, жив народ. Він не був зверхнім, але полюбляв самотність, тому подорожні зазвичай оминали ту землю, щедру як на смарагдові луки, так і на дрімучі ліси.
Панував там мир, бо війни майже завжди приходять із чужими бажаннями.
Сутінки заколисували трави і квіти, дарували мирному народу нові пісні, світанки наповнювали простір щебетом птахів,