Що впало, те пропало. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
щоб сховати пухир на долоні.
Перший конверт прийшов снігового четверга, менше ніж за тиждень. Адресу – «містерові Томасу Сауберсу, Сикоморова вулиця, будинок 23» – було надруковано. На правому верхньому куті було наклеєно сорокачотирицентову марку з Роком Тигра. У лівому верхньому куті зворотної адреси не було. Том – єдиний член клану Сауберсів, що перебував у будинку в цей час, – розкрив конверт у передпокої, очікуючи побачити якусь рекламу або черговий рахунок за прострочений платіж. Бог свідок, останнім часом таких приходило чимало. Але це була не реклама й не прострочений платіж.
Це були гроші.
Решта пошти – каталоги коштовних товарів, яких вони не могли собі дозволити, і рекламні проспекти, адресовані «мешканцеві» – випали з його рук і розсипалися біля ніг, але він цього навіть не помітив. Низьким голосом Том Сауберс вимовив, майже прогарчав:
– Що за чортівня?
Коли повернулася додому Лінда, гроші лежали посеред кухонного столу. Том сидів перед акуратною маленькою купкою, поклавши голову на складені руки. Він був схожий на генерала, що обмірковує план битви.
– Що це? – спитала Лінда.
– П’ятсот доларів. – Він не відривав погляду від купюр, вісім по п’ятдесят і п’ять по двадцять. – Надійшло поштою.
– Від кого?
– Не знаю.
Вона поставила портфель, підійшла до столу й узяла пачку грошей. Перерахувала та здивовано подивилася на нього.
– Господи, Томмі, а що було сказано в листі?
– Листа не було. Тільки гроші.
– Але хто міг…
– Не знаю, Ліндо. Але я знаю одне.
– Що?
– Ми можемо їх витрачати.
– Свята срака, – вигукнув Піт, коли вони розповіли йому. Він затримався в школі на волейбол і прийшов майже на обід.
– Стеж за язиком, – промовила Лінда, думаючи про щось своє. Гроші так само лежали на кухонному столі.
– А скільки тут? – І, коли батько відповів: – Від кого це?
– Гарне запитання, – зауважив Том. – Підійде для другого туру телевікторини, коли можна програти все. – Це був перший жарт, який почув від нього Піт за тривалий час.
Увійшла Тіна.
– Я думаю, у тата є фея-хрещена. Тато, мамо, дивіться, які в мене нігті! Еллен подарували лак із блискітками, і вона зі мною поділилася.
– Тобі дуже личить, мій гарбузику, – сказав Том.
Спочатку жарт, потім комплімент. Більше Піту було й не потрібно, аби зрозуміти, що він вчинив правильно. Абсолютно правильно. Адже вони не могли відправити гроші назад, вірно? У них же немає зворотної адреси. І, до речі, коли тато востаннє називав Тіну гарбузиком?
Лінда пильно подивилася на сина.
– Ти про це щось знаєш?
– Ні, але ви зі мною поділитеся?
– Розмарився, – сказала вона й повернулася до чоловіка, упершись руками в боки. – Том, хтось вочевидь помилився.
Том подумав, і, коли він заговорив, не було ні авкання, ні гавкання. Голос спокійний.
– Не схоже. – Він підсунув до неї конверт і постукав пальцем по своєму