Гаугразький бранець. Яна Дубинянская
Читать онлайн книгу.
ти…
Вона затнулася, тому що на стіні раптом з’явилася Вчителька, але, оскільки конфліктна ситуація заглухла в зародку, відразу ж щезла, щоб не руйнувати нашу індивідуальну комунікацію. І Далька зашепотіла мені на вухо:
– Це Гауграз!!!
І на доказ власних слів закрила альбом, показуючи обкладинку: «ГАУГРАЗ. Пам’ятні місця й здравниці». Це ж треба!!!..
– Що там у вас таке? – запитався Вінс.
Я й не помітила, як він підійшов. І яким чином Дальчин альбом устиг миттю пірнути до вміщувача, теж не помітила.
– Нічого, – байдуже сказала Далька. – А тобі що треба?
– Нічого,– розгублено мовив услід за нею Вінс. – Просто… Юсь, там по тебе мама прилетіла.
– …не найвищий бал. Але безпроблемних дітей не буває, пані Калан. Раджу звернути увагу перш за все ось на що: Юсті дуже складно вибудовувати широку мережу комунікацій у групі, вона віддає перевагу утворенню відокремленої діади з Далією Седвер. Такий тип соціальної поведінки вважають варіантом норми, але все таки придивіться пильніше, у майбутньому це може негативно вплинути на інтеграцію особистості в Глобальний соціум. Крім того, я помітила у вашої доньки деякі прояви гендерної нетерпимості. Не хочу здатися нетактовною, пані Калан, але причини цього швидше за все мають витоки з ваших стосунків із чоловіком…
Мама усміхнулася. З того місця, де я стояла, сховавшись за дверима, монітор відблискував, і мені зовсім не було видно Вчительку. Здавалося, що мама слухає, киває й усміхається просто до стіни. А може, й не слухає зовсім, а просто усміхається й киває, щоб Учителька не образилася. Вона щоразу скаржиться мамі на одне й те саме – як я товаришую з Далькою й не бабраюся з хлопчиськами. Теж мені – проблемна дитина!..
– Оце й усі мої рекомендації. Зараз я покличу Юсту.
Отут я, звичайно, мала б швиденько повернутися до групи, щоб Учителька могла мене звідтіля викликати. Але мама стояла так близенько, така гарна й усміхнена, найкраща, моя!.. що я не витримала та стрибонула їй на шию.
– Юсику, – засміялася мама десь біля мого вуха, – ти важка. Злазь.
Я сповзла донизу й обхопила її обома руками, встромивши носа їй у живіт. Від м’якої й шорсткої конусилі пахло дуже смачно. Мамою.
На мить глянула позад себе: Вчителька досі була на стіні і, здавалося, хотіла зробити мені зауваження чи пригрозити, що знизить бал, – але в маминій присутності вже не могла, в неї такі налаштування. Лише сказала:
– До побачення, Юсто. На все добре, пані Калан.
– До побачення! – відповіли ми з мамою.
…Капсула мчала міським тунелем. За її прозорими стінами пролітали житлові блоки: деякі сріблясто-сірі, деякі білі чи золотаві, а більшість із віртуальними картинами різних екосистем, цифрознімками тварин і людей чи просто різнокольоровими візерунками. Якщо загадати число й рахувати блоки, то по тому, якого він буде кольору, можна дізнатися про свою долю. Проте коли капсула летить на повній швидкості, постійно збиваєшся з лічби.
Роб каже, що картини на блоках було б страшенно