Гаугразький бранець. Яна Дубинянская
Читать онлайн книгу.
розумієш?
– Заспокойся, Андре. Навпаки: хлопець уперше в житті відзначить день народження так, як сам забажає. Запросить, кого хоче, зробить вечірку до ранку… може, вмовить нарешті свою дівчину – раптом вона з тих, хто не терпить блок-побачень?..
– У Роба немає дівчини.
– Гадаєш, він тобі все розповідає?
Батько засміявся. Підслухувати за дверима негарно! –подумалося мені чомусь голосом Виховальки. Їжа в комплекті закінчилася, і я облизала соломинку. Шкода, така смакота… хоча їсти мені перехотілося. І спати теж.
– Він нічого не розповідає, – дуже серйозно промовила мама. – Тому я й хвилююся. В нього зараз важкий період, Едваре. У цьому віці в багатьох буває, особливо у хлопців… Психічний надлом, навіть криза. Робні все тримає в собі, але це ще гірше. Я завантажила індивідуальну консультацію Психолога. Головна рекомендація – приділяти дитині якомога більше уваги, у жодному разі не залишати його сам на сам з його проблемами. Інакше можуть бути… небажані наслідки.
– Годі. Давай спати.
– У Роба дуже вразлива психіка. Пригадай, як болісно він сприйняв народження Юсти…
– Я думаю! А як я сприйняв, ти хоч пригадуєш?! Але ж ти в нас божевільна, Андре, коли на чомусь зациклишся, то тебе не переконати. Ну, гаразд, гаразд… гарне вийшло дівча…
– Слухай, Едваре, я тут поміркувала… тільки ти не ображайся. Може, я полечу сама з дітьми?
– І скажеш, що Робні – твій чоловік? Не сміши мене. Там з цим строго.
– Якби я не казала Юсьці… Відпочили б разом, як тоді. Ти, я і Роб. А вона б і не помітила, у цьому віці діти легко…
Далі я не чула. Бігла по коридору, і пружне ковзальне покриття на підлозі заглушувало відчайдушне тупотіння босих ніг.
А сльози текли безгучно.
– Яке воно?
Роб почав повільно підводитися з положення сидячи, штанга на його плечах раз у раз хилилася вбік. Робове обличчя почервоніло й скривилося, наче він щойно з’їв щось дуже-дуже несмачне. Коліна затремтіли, і в цю мить штанга легко підстрибнула вгору, підхоплена з боків програмними затискачами.
– Юсько, відійди! – роздратовано вигукнув він, вилазячи з-під тренажера. – Що яке?
– Море.
– Звичайнісіньке. Ти що, цифрофільмів не дивилася? У віртуалки не бавилася?!
Сльози боляче вщипнули очі, але я твердо вирішила не ображатися, що б він не казав. Коли ображуся – нічого не вийде.
– Бавилася. Але ж ти літав туди по-справжньому! Розкажи, Робе…
– Відчепися. Я тоді був маленький і нічого не запам'ятав.
– А от і неправда! Не маленький. Тобі цілих шість років було.
Він знову підліз під штангу, зручніше прилаштовуючи на плечах пластикового грифа. Але раптом передумав і виліз звідтіля. Сів просто на підлогу, притулившись спиною до низу тренажера.
– Як це ти порахувала?
Я присіла перед ним навпочіпки й знову попросила:
– Розкажи!
Роб усміхнувся й похитав головою:
– Я таки справді не дуже добре запам'ятав, Юс. Було класно. Потім я постійно