Дві великі проблеми стоять перед кожною людиною: перша – коли почати, й друга – коли зупинитися.

      Через тиждень я почав редагувати свою книжку – зробив першу, другу й третю редакції. Мадрид уже мене не збуджує, мені час повертатися – я відчуваю, що цикл завершився, й мені слід починати наступний. Я прощаюся з містом так само, як я прощався з усім у житті: ймовірно, я можу змінити намір й одного дня сюди повернутися.

      Я повертаюся на батьківщину разом з Естер із думкою, що, мабуть, мені доведеться шукати іншу роботу, але поки що я нічого не знаходжу (а не знаходжу тому, що не маю в ній потреби) і далі редагую свою книжку. Я, проте, не дуже вірю, що хтось може зацікавитися досвідом людини, яка пройшла дорогу до Сантьяго, романтичну, але важку.

      Через чотири місяці, наготувавшись робити десяту редакцію, я раптом виявляю, що рукопису в моєму помешканні немає, нема й Естер. Та коли я вже перебуваю на межі божевілля, вона повертається з поштовою квитанцією в руках – вона надіслала рукопис колишньому коханцеві, який нині має невеличке видавництво.

      І колишній коханець Естер видає мою книжку. У газетах жодного рядка, проте кілька людей її купують. Вони рекомендують її іншим, ті, у свою чергу, її купують і рекомендують іще іншим. Через півроку перший наклад розпродано. Через рік друкується вже третій наклад, і я починаю заробляти гроші літературою, про що ніколи навіть не мріяв.

      Я не знаю, поки триватиме цей чарівний сон, але вирішую прожити кожну хвилину свого життя так, ніби вона остання. І бачу, що літературний успіх відкриває переді мною можливість, про яку я так давно мріяв: інші видавці висловлюють бажання надрукувати мій наступний твір.

      Але ж неможливо мандрувати дорогою до Сантьяго кожен рік – тож про що мені тепер писати? Невже для мене знову почнеться драма сидіння перед друкарською машинкою, коли я спроможний робити все що завгодно – крім фраз і абзаців? Чи зможу я й далі ділитися з читачами своїм світоглядом, розповідати їм про свій життєвий досвід? Я намагаюся робити це протягом кількох днів, протягом багатьох ночей і доходжу висновку, що це неможливо. Але одного вечора випадково (а чи й справді випадково?) прочитую цікаву оповідку з «Тисяча й однієї ночі»; там я знаходжу символ своєї першої подорожі, щось таке, що допомагає мені збагнути, хто я такий і чому я так довго не наважувався ухвалити рішення, яке мав би ухвалити