Судний день. Ярослав Яріш
Читать онлайн книгу.
зовсім мало шарів після того, як фаворит закотив у лузу ще один. Склалося враження, що Григорію було байдуже до розмови своїх товаришів, та раптом він встряв у дискусію:
– Імператриця ніколи не видасть грамоти для чужого народу. Це суперечить всім мирним договорам і трактатам. Крім того цей ігумен вважається там політичним злочинцем.
Присутні переглянулися. Губернатор знайшовся першим.
– Але ж на цій грамоті не обов’язково повинна стояти печатка чи підпис її величності. Тамтешнім малоросам і того вистачить, а ми, у разі якого скандалу, зможемо усе заперечити. Так, мовляв, і так, ігумен усе вигадав.
– А для більшого ефекту грамоту можна вилити з золота або викарбувати золотими буквами. Тоді мужики повірять, що її справді видала імператриця. – Губернатора підтримав граф.
Усім це сподобалося.
– Добре, – заговорив князь, – задум хороший. Отже підсумуємо. На майбутньому варшавському сеймі наш посол має активно захищати права православного населення, тиснути на короля і на сейм, щоб прийняти трактат, який спровокує магнатерію і вище католицьке духовенство. Озлоблені магнати почнуть бунтувати, своєволити. Король Понятовський попросить у її величності допомоги і ми введемо наші війська на Правобережжя. Перед тим пошлемо ігумену з того прикордонного монастиря «золоту грамоту». Він переконає місцеве населення перейти на наш бік. Якщо все пройде добре, то ми візьмемо під свій вплив велику територію Правобережжя. Коли ні – зможемо легко викрутитися, вмити руки. По-моєму, план чудовий.
– Згідний з вами, ваша світлосте, – погодився прокурор. – Залишається тільки узгодити деякі дрібниці.
– Які саме? – спитав князь.
– Хто, де і коли передасть ігумену ту грамоту?
– А просто у Варшаві…
Тим часом фаворит закотив останній шар.
– Здається, панове, я виграв.
Князь посміхнувся.
– А мені здається – ми скоро усі виграємо. Для цього у нас є усі засоби: гроші, влада, військо. Правобережжя має бути наше, а тамтешні православні мають опинитися під нашим крилом, жити і трудитися для слави Російської держави.
На якусь мить запала мовчанка, проте її порушив фаворит.
– Ми не обговорили найважливішого. Внаслідок цієї комбінації у наших руках можуть опинитися величезні земельні наділи Правобережжя й Запоріжжя.
– Запоріжжя? – перепитав прокурор.
– Так, а що? Як будемо вже на польській Україні, то за одно вже й ліквідуємо Запоріжжя.
– На якій підставі? – не второпав сам князь.
– Підстав може бути вдосталь, якщо тільки захотіти – хто може стримати російського ведмедя?
Про це ще ніхто з присутніх не думав, та ідея їм сподобалася.
– Можна спробувати, – мовив князь.
– Отож, – продовжив фаворит. – Якщо у наших руках опиняться такі величезні земельні наділи, то пропоную їх зараз же розділити, щоби уникнути в майбутньому можливих конфронтацій.
Григорій вийняв карту південно-західної