Судний день. Ярослав Яріш
Читать онлайн книгу.
якраз слушна нагода. Хоча ні, його треба лишити при собі, а послати когось іншого – молодшого. Князь підійшов до нього впритул, навіть легко обійняв за талію. Заговорив тихо, майже пошепки.
– Я все розумію, це провокація, якою вправно керує Київський воєвода – наш злий ворог, а також група його однодумців. Ці люди мають у своїх руках неабияку силу. Я впевнений у тому, що ні сьогодні, ні навіть через десять років нам із ними не вдасться домовитися. Таким можна тільки зламати хребта…
Мельхіседек уважно його слухав, не зрозуміючи, чого від нього хочуть. Він збирався сюди, щоб давати пояснення, вислуховувати догану, а натомість чує князівське одкровення.
– Не зовсім розумію вас, княже.
Князь заходився знову пояснювати.
– Я дуже ціную роботу, котру ви виконали. Проте я переконаний, що зараз ваша присутність буде більш потрібною там, на Україні.
– Але ж я делегований до сейму. Моє місце тут, – запротестував ігумен. – До того ж на Україні мене чекає розправа…
Князь добре знав історію цього чоловіка: якби польські пани і духовенство впіймали його на Україні, то й справді вчинили б ігумену жахливу смерть. Принаймні, півтора року тому його мало живцем не замурували у одній із келій після довгих мук і тортур. А все через те, що ігумен робив чималу роботу для того, аби об’єднати православні церкви і монастирі задля боротьби з католиками. Магнати понад усе хотіли масового покатоличення населення для того, аби обірвати духовні зв’язки тогобічної України з великоросами. Релігійна карта уже давно стала політичною і нею гріх було не скористатися особливо зараз, коли польська держава дихає на ладан…
– Розумію, але справа в нас дуже делікатна, а ваша поява для шляхти – як червоне для бика… Та нічого, сподіваюся, на Україні у вас є багато своїх послідовників…
Ігумен спохмурнів.
– Я відмовляюся будь-що розуміти. Ви, ваша світлосте, говорите загадками, а я з дитинства не вмію їх розгадувати.
Князь з досадою зітхнув.
– Шановний панотче, ну ви ж самі їздили до Петербурга, просили в її величності допомоги проти католиків та уніатів. Чи ви гадаєте, що вам і вашому народові допоможуть якісь комісії й сеймова балаканина? Російські солдати – ось що вам допоможе. Росії вже набридли ті польські магнати-вискочки, і ми вирішили взяти їх за… горло. Ваше завдання – підготувати народ, православних козаків, щоб вони йшли на російських солдатів не зі списами, а з хлібом-сіллю. Така на вас чекає робота.
Лице ігумена ще більше потемніло.
– Я не хочу війни у своєму домі. Так, сам я готовий терпіти за віру православну, але не хочу бачити, як гинуть наші діти – це надто висока ціна.
– А війни не буде, – спокійно заперечив князь. – Із ким воювати? Ви ж самі бачите, що поляки самі себе звоювали! Все, на що вони здатні, то це громити монастирі і різати посполитих. Та православних ми в біді не лишимо: маємо для них документ.
– Документ?
– Царську грамоту.
– Та невже? – іронічно перепитав