Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах. Петер Енґлунд
Читать онлайн книгу.
25 жовтня 1914 року[37]
Мішель Корде повертається потягом до Бордо
Часом він рухався серед людей, ніби ступав іншою планетою, і його оточували абсурдні, незбагненні явища. Чи справді це його світ? У сутності, ні. Мішелю Корде виповнилося 45 років. Він давно працює чиновником у міністерстві торгівлі та пошти, він також соціаліст, пацифіст і літератор. Пише літературно-критичні та політичні статті в газетах і журналах, видав багато романів – деякі з них стали вельми популярними. (Колись він був військовим, тому в більшості своїх творів змалював своє минуле: «Intйrieurs d’officiers», 1894, або «Cжurs de soldats», 1897, – тим часом як в інших йшлося про біди суспільства або серцеві страждання.)
Цей потайливий і стриманий чоловік з вусами був певною мірою типовим інтелектуалом межі століть, що вів подвійне життя: не в змозі прогодуватися пером, заробляв на життя службою в міністерстві. «Мішель Корде» попервах був його літературним псевдонімом[38], хоча дистанція між двома способами життя була не настільки величезною: він змінив прізвище, але його «чиновницьке я» також звалося Корде. Усі знали, що він пише романи. І він – друг Анатоля Франса.
У перші дні вересня, коли здавалося, що німців не зупинити, уряд залишив Париж, а з ним поїхали і чиновники міністерств. Автомобілями вони виїжджали з міста, охопленого панікою: «Біженці штовхалися на вокзалі, немов залишали охоплений пожежею театр», – чиновники їхали в Бордо.
Міністерство, де служив Корде, знайшло притулок в установі для глухонімих, на вулиці Сен-Сернен. І тепер, через місяць після того, як німців зупинили біля Марни, усі почали говорити, що час уряду й міністерствам повертатися. Родину Корде евакуювали в Сент-Аман. І сьогодні ввечері він, відвідавши близьких, повертається в Бордо.
Війну Корде вважав ганьбою і смертю. Він досі не примирився з її початком. Він захворів і поїхав на морський курорт. Усі новини доходили до нього через газети або телефонні розмови. Так поступово формувалася картина того, що відбувається. Він намагався розрадитися читанням книг, але марно. «Кожна думка, кожен учинок, пов’язані з початком війни, перетворювалися на жорстокий, смертельний удар по моєму превеликому переконанню, що я беріг в глибині душі: я свято вірив у ідею стійкого прогресу, успішного руху вперед. Я навіть не думав, що подібне може трапитися. Тепер моя віра зруйнована. Початок війни став для мене пробудженням від сну, у якому я перебував з тих самих пір, як почав міркувати». Діти на березі гралися у війну: дівчатка удавали медсестер, хлопчики – поранених. Зі свого вікна Корде бачив артилеристів: вони співали, вирушаючи в дорогу, – і він розридався.
З тріумфу і сум’яття спекотних серпневих днів воістину народжувався інший, чужий світ.
Зовнішні зміни: жінки припинили користуватися косметикою з «патріотичних міркувань»; всі переодяглися в уніформу – військова форма увійшла в моду; люди шикувалися в черги до церкви на месу і на сповідь; потоки біженців, навантажених вузлами з пожитками; міські вулиці без освітлення,
Дата умовна. Щоденники Корде 1914–1918 років досить своєрідні: записи велися в хронологічному порядку, але не завжди зрозуміло, де починається наступна дата. Його відвідування родини в Сент-Амані датувалися між 22 і 26 жовтня. Оскільки уо будні він був зайнятий на службі, логічніше припустити, що поїздка датувалася вихідними днями, 24–25 жовтня.
Псевдонім «Корде» виник з тієї причини, що його сім’я була споріднена з Шарлоттою Корде, жінкою, яка вбила 1793 року революціонера Марата. Це діяння було відображене для нащадків Давидом. Цікаво, що переконаний республіканець Мішель Корде взяв собі ім’я контрреволюційно налаштованої Шарлотти Корде. Це свідчить про певну частку марнославства або ж просто прагнення облагородити своє минуле.