Дріт. Михайло Нечитайло
Читать онлайн книгу.
балкон я так, для образності, – махнув рукою старший Пулюй. – А от що в тебе з Тетяною твоєю стряслося, тобі краще знати. Бо міліція, певен, буде цікавитись. Адвоката я вже замовив.
– А що з Тетяною? – недобре щось ворухнулось у Славка під серцем.
– Повісилася, – випалив батько. – На шматку іржавого дроту повісилась. І нащо? – дивувався.
– Зашморг, – завив Славко. – Євтихія ж казала – зашморг. Господи, й чом я не взяв у Тані ті каблучки?
Мчав на квартиру до коханої. І немов упав знову в неспокійний нічний сон, от тільки серед білого дня.
Ввірвався в злощасну квартиру, припадав до посинілого дівочого тіла, яке вже пакували, аби везти в морг на експертизу, метався, шаленів, грубив якомусь капітану міліції, що ошивався довкола з синенькою текою та намагався щось туди занотувати зі Славкових слів; аж нарешті вперся очима в дріт, заплетений у петлю та підвішений до крюка в стелі серед ванної кімнати.
Кинувся до дроту, відкрутив, відірвав його від крюка.
– Не смій, не чіпай, – розставляв руки капітан. – Речовий доказ.
Не вслухався капітанового голосу, прошмигнув зі шматком дроту крізь міліцейські кордони і щез.
Далі – повна прострація.
І тільки батьків крик через тиждень вернув до тями.
– Виродок! – гриміло на весь дім.
Виродком виявився не Славко, а менший брат його – Ігор. Навчаючись у столичнім універі, занедбав науку, знюхався з наркотою, вліз у страшенні борги та, аби позбутися їх, запузирив зі скарбниці Пулюїв пару діамантів.
– Що, жаль для сина пару брязкалець і якогось персня? – огризався до батька Ігор.
– Та я… та я… – ревів старший Пулюй і, не знаходячись на слові, вергав звичне. – Виродок! Ганьба сім’ї!
– Стійте, тату, – з глибин душі наповзала на Славка підозра. – Про якого це ти персня торочиш, Ігоре?
– Дідового, – байдуже відповів той. – Якого в тебе з хати затирив.
– Ти?! – не повірив Славко.
– А ти що думав, домовик похазяйнував, – іронічно мовив Ігор.
Славко не відповів нічого. Він мовчки вийшов з будинку, витягнув зі сховку під парканом скручений дріт і побрів з ним кудись лісом.
Ішов до Євтихії.
– Сука, – шепотів. – Що ж ти наворожила, сука?!
Ніби привид, прошелестів Євтихіїним подвір’ям.
– Куди без черги? – запротестував хтось.
– Черга скінчилася, – буркнув Славко й ступив до передпокою.
– Матінка не приймають, – стала в дверях молодиця-розпорядниця.
– А я не на прийом, – грубо відштовхнув молодицю парубок.
Євтихія, як завше, втомлено мліла між своїх свічок.
– Ну й що це? – кинув Славко дріт на стіл.
– Дріт, – відповіла Євтихія.
– Та ні, зашморг, – заперечив Славко.
– Чий? – забігали матінчині очиці.
– Ваш, – спокійно відповів Славко.
– Себто? – не зрозуміла.
– Пам’ятаєте, вкраденого персня на мою дівчину повісили? – розтлумачував Славко. – Про дріт оцей торочили, про чари, замкнутий