Вийти з кола. Остап Соколюк
Читать онлайн книгу.
до величезної садиби герцога де Руанського. Карета різко повернула і попрямувала вздовж високої загорожі. Від повороту пасажири мало не обнялись. Єрко кинуло на Марека, і він трохи зніяковіло поспішив повернутись на своє місце.
– Пробачте Ваша Світлосте, але тут таке діється, що я просто не винен, – розвів радник руками.
Марек коротко кивнув Єрко. У цю ж мить Казимир висунувся у вікно і подав знак вершникам. Геральд осадив коня і підняв руку. Загін миттєво відреагував на команду ватажка і спинився. Охоронці провели поглядами карету, що уже наближалась до воріт маєтку герцога.
– Наш візит цілком анонімний? – хмикнув Єрко.
Він знову не дочекався відповіді, але для радника воно й не було потрібно. Єрко ще вранці все втямив, коли вони сідали в карету без королівського герба і брали іншого візника. Радник розумів, чого хоче Марек, але й знав помилку, якої він допустився.
Вартовий біля воріт помітив екіпаж, що стрімко наближався до володінь герцога. Якийсь час він напружено вдивлявся в карету. Зненацька воїн гукнув щось хлопчикові, котрий стояв поруч, і той рвонув з місця.
Марек помітив, як фігура хлопчика відірвалась від воріт і чимдуж побігла до будинку герцога. Наче посильний мав якусь страшну звістку.
– Вони вгадали, що це я?… – замислено пробурчав король.
– Якби хтось питав мене, то я би відповів, що нас видає українська вишивка на кареті, – промовив Єрко і нарешті заслужив уважний погляд Марека.
– Так, ми не взяли карету із королівським гербом, але де в королівстві ви ще знайдете карету із українським орнаментом? Окрім того, коні. Таких прекрасних коней, як при дворі… – Єрко розвів руками, завершуючи таким жестом свій інтелектуальний тріумф. – Ви самі розумієте.
– Ти правий, Єрко, – знітився Марек VII. – Надто багато емоцій…
– Без емоцій людина ніщо, але й емоції перетворюють людину в ніщо. Нічого не вдієш, – лукаво промовив радник.
Нарешті оскаженілий візник спинив карету біля воріт садиби. У ту ж мить пролунав його істеричний голос.
– Відчиняй, швидше! Його величність Марек Закревський!
Двоє вартових квапливо відкрили ворота.
– Ніякої анонімності, – прошепотів король. – Слава і влада – це клеймо.
Карета в’їхала на дорогу, що вела до самого маєтку і знову рушила вперед. Проте далеко попереду щосили біг хлопчик. Він загубив сандалі і тепер його ноги миготіли босими ступнями. Марек заплющив очі.
Маленький хлопчик сидів на березі моря і малював паличкою на піску будинок. Хвилі накочувались прохолодою на розпечене від сонця узбережжя і морський вітер куйовдив волосся юному художнику. Він якраз домальовував хвилясту лінію дороги до будинку, коли пролунав дитячий крик:
– Казя! Казя!
Хлопчик стрепенувся і підвів голову.
– Казя! Казя!
Він зірвався на ноги і побіг по піску. Його босі ноги миготіли під сонцем голими п’ятками. За хвилину хлопчик опинився біля невеличкого дерев’яного будиночку на узбережжі моря. Поруч із хатинкою