Скарби Примарних островів. Карта і Компас. Наталія Дев’ятко
Читать онлайн книгу.
без згоди капітана він не міг, а порадитись було ні з ким. Та якщо в цій бестії немає моря, то в ньому самому моря тоді точно ніколи не було.
– Запитали, що хотіли? – Віктор суворо глянув на Роксану: погляд батька обіцяв якщо не частування ременем, то відмову у солодощах щонайменше на рік.
– Запитав. У вас чудова донька, – шанобливо почав Макс. – Та я дізнався, що ми тепер в одній команді.
– Справді? – дещо награно здивувався Віктор: два роки дочці жити без солодощів.
Та Макс вів далі:
– Я знаю, що на кораблі не місце дітям, особливо таким маленьким дівчаткам…
– Сам малий! – крізь зуби гнівно проказала Роксана.
– Та чи розважливо залишати вашу дочку саму в такий небезпечний час? Чи не буде вам спокійніше, коли вона буде у вас на очах?
Батьки Роксани замислились, певно, вони згадували колишні витівки дочки і намагалися передбачити, що вона ще може утнути. Уява перевершувала спогади.
– Ви маєте рацію, юначе, – нарешті мовив Віктор, Ольга кивнула. – Роксано.
– Так, – зраділа дівчинка, яка вже встигла поколупати фарбу на паркані, поки вони мовчки радилися.
– Роксано, обіцяй слухатись нас у всьому.
– Я обіцяю у всьому слухатися капітана, – викрутилась юна піратка. – Котом своїм клянуся!
І з радісним криком дівчинка гайнула вулицею наввипередки із Сиріусом. Кіт біг так швидко і легко, ніби не торкався землі, та Роксана здіймала куряву за обох.
Стежка привела пірата до старої пристані.
Містечко не вважалося торговим, та завдяки близькості великого порту, найбільшого на Елігерському узбережжі, і його нова пристань у великій затоці часто була досить гамірною. Щоправда, зараз тут, на старих покинутих пірсах, не було нікого.
Нікого, окрім чорнявого юнака, вбраного в темний одяг ремісника. Юнак стояв близько до води, трохи схиливши голову, прислухаючись.
Щось у його нерухомій постаті примусило Яроша завмерти. Юнак мовив до Моря, як вміють лише пірати. Та й то не всі. Тільки втрутитися або підслухати таку розмову ніхто не в змозі.
Хлопець підійшов до нього сам.
– Вітаю капітана Яроша Сокола, – голос його був так само глибоким, як і море.
– Воно тобі моє ім’я сказало? – запитав пірат, хоча і знав відповідь.
– Море сказало, щоб я чекав на тебе тут сьогодні. Море ніколи не бреше, – в сіро-зелених очах причаїлася страшна таємниця, та вони сяяли так яскраво, що Ярош мимоволі порівняв його із самим собою у тому ж віці. – Мене Деніелом звуть, – наче радячись із морем, назвався хлопець.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.