Скарби Примарних островів. Карта і Компас. Наталія Дев’ятко
Читать онлайн книгу.
його за плечі. – Прокинься! Прокинься!
Вдихнувши так глибоко, наче щойно не дихав, Ярош вирвався з павутиння моторошних сновидінь.
– Чому він такий блідий? – поряд із Зорін та Ітаною стояв Дельфін.
Ворожка сіла на лаву, затуливши обличчя, вона злякалася, побачивши відбиток страхітливого сну, в полоні якого так довго пробув піратський капітан.
– Ще ніч? – запитав пірат, йому нестерпно хотілося вмитися, щоб змити з себе бруд сну, такого схожого на спогади.
– Вже ніч, – відповіла Зорін. – Ти проспав увесь день. Твоя подруга… Марен заборонила тебе будити.
– То день згаяли. Ми нікого не знайшли, – тепер, коли сновидіння відступило, прийшов жаль за втраченим часом.
– Ми знайшли, – похвалився Дельфін. – Знайомся, капітане!
Він відступив. Біля каміна сидів міцно збитий чолов’яга, схожий на ведмедя, та їв, ні на кого не звертаючи уваги.
– І знову не зовсім людина, – посміхнувся пірат.
– Берном назвався. Його Ітана у місті зустріла, – Зорін теж з усмішкою подивилася на чоловіка-ведмедя. – Берн вправний стрілець. Я бачила, як він у підкинуту монету поцілив. Із врятованою вами від страти Кіш усе гаразд буде.
– Звідки знаєш? – недовірливо запитав Ярош.
– Карти Ітани знають.
Двері прочинилися. Повернулися Герда з пантерою і Марен. Побачивши, що Ярош дивиться на неї з недовірою, давня усміхнулась.
– Отямився нарешті, Соколе, – сказала вона. – Білим пір’ячком палець не колов, га?
– Це були не мої спогади. Не всі мої спогади, – Ярош підвівся, вирішивши трохи прогулятися, бо опинитися на свіжому повітрі здавалося зараз навіть важливішим за вечерю.
– Не всі, але земля пам’ятає. Пам’ятають живі і пам’ятають мертві, а ти був там не так давно, – без жалю розсміялася Марен.
– І ти теж кожної миті пам’ятаєш про зроблене, правда? – з викликом спитав Ярош, сміливо дивлячись на давню. – Як пам’ятаю я сам, як безжально вчинили з тим містом. Чи не тому мені все це наснилося?
Посмішка Марен стала ще холоднішою, та вона нічого не відповіла.
Піратський капітан вийшов у ніч. На поруччі балкону одного з будинків сидів білий птах. У бурштинових очах причаївся вогнистий морок, та оперення вже не було таким розкішним – закляття доживало свої останні години.
– Віддай карту!.. Віддай карту!.. Віддай карту!.. – наздоганяла піратського капітана зловісна луна чужої волі, але місто більше не було маревом страхіття.
Розділ 3
Нова команда
Зранку Ітана і Зорін уладнували останні справи перед від’їздом, Кіш допомагала рятівниці складати трави, які та хотіла взяти з собою. Герда і Марен знову кудись поділися, а Ярош, Дельфін і Берн засіли в таверні скріпити знайомство повними чарками. Лише капітан піратського корабля й краплі не брав до рота. Ярошу коштувало неабияких зусиль, щоб не приєднатися до нових знайомих: випивка була єдиним порятунком від того, що показав йому уві сні птах, зітканий із чужих чарів, такий знайомий білий птах… Випивка могла б зігріти вистигле серце, прогнати лихі спогади, але затьмарила