У таверні було майже порожньо: три столи зайняті, за одним двоє пияків поснули, бо ніч хилилася до світанку. Тому ніхто не звернув уваги на високу жіночу постать, що ховала крила під чорним плащем. Чи то плащ був крилами?.. Жінка підсіла до столу Яроша, зняла каптур, відкривши коротке темне волосся.

      – Може, годі пиячити, Соколе? – весело запитала вона.

      – Не твоя справа! – ощирився пірат.

      Але, хай би скільки випив, капітан упізнав некликану гостю, ще одну з давнього народу, – вже ідучи, ніч назвала останнє Ім’я.

      – Твоєї улюбленої карти не було в колоді. Чому, Марен?

      – Бо я її витягла. Наш шлях спільний, піратський капітане, – Марен відібрала у Яроша кухоль, провела над ним блідою рукою. – Я знаю, яку карту скарбів ти отримав сьогодні від моєї названої сестри. Я можу вказати тобі курс.

      – Мій компас вкаже мені курс, – пірат дивився на кухоль, з якого щезав жаданий ром.

      – Тоді я допоможу тобі набрати команду. Тільки більше ти не питимеш, – давня єхидно посміхнулася. – Поки не знайдеш скарби.

      – З якого це дива я маю погоджуватись? – хміль злетів з нього, зникнувши, наче ром. – Я сам зберу людей, здатних стати відчайдушними піратами!

      – Знаю. І ти вже зустрів кількох. Та поглянь сюди, – вона штовхнула до піратського капітана кухоль, що раптово до країв наповнився прозорою водою.

      Ярош не міг не дивитися. Але про те, що він там бачив, ніхто не дізнається. Обіцянка або пророцтво чорної карти, майбутнє, яке могло таким і не бути, змінили його рішення.

      – Я згоден, Марен. То кого ти пропонуєш узяти до нашої команди?

      За вікном таверни сходило сонце.

      Розділ 2

      Страта на світанні

      – Кого я пропоную? – Марен роздивлялася залу таверни, зіщулившись, коли сонячний промінь упав на край її плаща. – А хоча б її…

      Ярош прослідкував за поглядом нелюдськи глибоких очей. Низенька дівчина збирала брудний посуд. Чорне волосся красуні заховане під хустиною, тільки одне пасмо вибилося, мов змія, звиваючись по щоці.

      – Її? – недовірливо перепитав пірат, придивившись до дівчини пильніше. – Хоча вона більше схожа на королеву, ніж на служницю. Але щось темне в ній є…

      – Не більше, ніж у мені. Поклич дівчину.

      – Гей! Принеси-но нам… – Ярош зиркнув на Марен, що посміхалась. – Води. Холодної.

      Дівчина зашарілась і зникла за стійкою.

      – У тебе закохалися, – підмітила співбесідниця.

      – Не думаю. Як закохалася, то у свободу. Чи багато вона бачила у цьому містечку?

      – У неї є наречений.

      – Тоді впевнений, що небагато, а ще менше побачить.

      Невдовзі дівчина з’явилася із глеком, наповненим джерельною водою. Розлила по чистих кухлях.

      Ярош випив до дна, хоча від холоду зводило зуби. Марен лише надпила.

      – Щось

---

Скачать книгу