Щиголь. Донна Тартт
Читать онлайн книгу.
вважалося таким самим порушенням дисципліни.) Моя мати ненавиділа куріння. Її батьки, – розповіді про яких я дуже любив слухати і які померли раніше, ніж я мав нагоду познайомитися з ними, – були захопленими тренерами коней, вони подорожували по західних територіях і заробляли собі на життя, розводячи коней морганівської породи: це були любителі коктейлів і гри в канасту[6], які щороку відвідували дербі в Кентуккі й зберігали сигарети в срібних портсигарах у всьому домі. Аж одного дня моя бабуся, повернувшись зі стаєнь, перегнулася вдвоє і стала кашляти кров’ю; тож увесь час, поки мама була підлітком, на ґанку стояли балони з киснем, а вікна в спальні були постійно зашторені.
Але – як я боявся, і небезпідставно, – Томова сигарета була лише верхівкою айсберга. Я мав проблеми в школі протягом певного часу. Усе почалося чи то пак стало наростати, як снігова куля, коли мій батько кілька місяців тому пішов від нас із матір’ю; ми ніколи особливо його не любили й почувалися значно щасливішими без нього, але всі довкола переймались і обурювались тим, як раптово він нас покинув (не залишивши ані грошей, ані аліментів, ані навіть своєї адреси), і вчителі моєї школи у Верхньому Вест-Сайді так жаліли мене, так прагнули висловити своє розуміння й підтримку, що надавали мені – учневі-стипендіату – усі види спеціальної допомоги, дозволяючи виконувати шкільні завдання з запізненням, користуватися другим, а то й третім шансом, тож ця мотузочка натягувалася протягом усього цього часу, аж поки я не примудрився опустити себе в дуже глибоку яму.
Тож нас обох – мою маму й мене – викликали на нараду, яка мала відбутися в школі. Вона повинна була початись о пів на дванадцяту, та оскільки моїй матері довелося відпрошуватися з роботи на всю першу половину дня, ми вирушили на Вест-Сайд рано – щоб поснідати (і, як я гадав, серйозно поговорити), а також вона хотіла купити подарунок своїй колезі на день народження. Минулої ночі мама не лягала спати до пів на третю, монітор висвічував її напружене обличчя, вона писала електронні листи й намагалася дати раду справам на час своєї відсутності в офісі.
– Не знаю, як вам, – сказав із притиском Золотце, звертаючись до моєї матері, – але мені вже остогидла ця весна з її мокротою й вологістю. Дощ і дощ… – Він затремтів, підняв вище комір і глянув на небо.
– Сподіваюся, що пополудні розгодиниться.
– Атож, я знаю, та мені вже хочеться літа. – Він потер руки. – Люди виїздять із міста, вони ненавидять його, нарікають на спеку – але я птах тропічний. Чим жаркіше, тим краще. Як хочеться погрітися! – Плескаючи в долоні й тупочучи ногами по вуличній бруківці, він провадив далі: – І, знаєте, мені найбільше до вподоби той час, коли тут усе затихне – як, наприклад, у липні, – усі будинки стануть спорожнілими й сонними, усі повтікають звідси, знаєте як воно буває?.. – Він клацнув пальцями, але таксі не зупинилося. – Тоді для мене настануть вакації.
– Але хіба ти не підсмажишся тут? – Мій стриманий батько ненавидів цю її рису: схильність базікати з офіціантками, швейцарами,
Картярська гра, сенс якої полягає в накопиченні й викладанні на стіл комбінацій карт.