Ярмарок нічних жахіть (збірник). Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
Керол Скленічки, а також збірку оповідань самого Карвера, надруковану видавництвом «Library of America». Я погодився, переважно з тих міркувань, що це дає можливість дослідити нову територію. Я читач усеїдний, але Карвер якось випав з мого поля зору. Величенька сліпа пляма як на письменника, котрий сягнув літературної зрілості приблизно в той самий час, що й Карвер, скажете ви – і будете праві. На власний захист можу хіба що процитувати латиною «quot libros, quam breve tempus» – так багато книжок, так мало часу (так, і футболка в мене є з таким написом).
Хай там як, мене вразила чіткість стилю Карвера і прекрасна напруга в його сюжетних лініях. Усе в нього на поверхні, але ця поверхня така прозора, що читач може побачити під нею цілий живий усесвіт. Я був у захваті від тих оповідок і американських лузерів, про яких Карвер писав з таким знанням справи й такою ніжністю. Так, цей мужик був пияком, але він мав упевнену манеру письма й велике серце.
«Гармонію Преміум» я написав невдовзі по тому, як перечитав понад дві дюжини оповідань Карвера, і нікого не мусить дивувати, що вона чимось нагадує оповідання Карвера. Якби я написав цю оповідку у двадцять років, то, мабуть, вона вийшла б просто слабенькою копією твору значно кращого письменника. Та оскільки її було написано в шістдесят два, крізь неї краплинами крові просочується мій власний стиль. Не знаю, добре це чи погано. Як і багато великих американських письменників (тут на думку спадають Філіп Рот і Джонатан Франзен), Карвер майже не наділений почуттям гумору. Я ж, на відміну від нього, майже в усьому бачу смішне. У цьому оповіданні гумор чорний, але, на мою думку, такий його штиб часто буває найкращим. Тому що – ви тільки вдумайтеся – коли йдеться про смерть, що лишається робити, крім як сміятися?
Гармонія Преміум
Вони одружені десять років, і довгий час усе було добре, навіть прекрасно, але тепер вони сваряться. Тепер вони сваряться багато й часто. І сварка в них, насправді, про те саме. Вона циклічна. Вона, часом думає Рей, мов та доріжка на собачих перегонах. Коли вони гавкаються, то нагадують гончаків, які біжать за механічним зайцем. Раз у раз проминаєш ті самі краєвиди, але ти їх не бачиш. Ти бачиш зайця.
Він думає, що все складалося б інакше, якби вони мали дітей, але народити вона не в змозі. Урешті-решт вони обоє обстежились, і саме так їм сказав лікар. Проблема була в ній. Щось із нею було не так. Приблизно через рік він купив їй собаку, джек-расел-тер’єра, якого вона назвала Бізнеззом. Тим, хто перепитував, Мері називала по буквах. Вона хотіла, щоб усі зрозуміли жарт. Вона любить цього собаку, але зараз вони все одно сваряться.
Вони збираються у «Волмарт» по насіння трави. Вирішили продати будинок (утримувати його – не з їхнім достатком), але Мері каже, що треба підлатати сантехніку та причепурити газон, інакше багато їм не заплатять. Каже, що ті залисини на газоні надають будинку злиденноірландського вигляду. Літо видалося спекотним, без жодних нормальних дощів. Рей каже їй, що без дощу навіть найкраще насіння на галявині не проросте. Він каже, що їм треба почекати.
– Тоді