Ловець снів. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
зраду. Він закурює цигарку – раніше, в дитинстві, він, бувало, вдавав, що палить, але тепер йому не потрібно вдавати – і замовляє ще пива.
Мілт приносить, але каже:
– Непогано було б закусити, Пітере.
Тому Піт замовляє тарілку смажених мідій і навіть з’їдає кілька, вмочивши їх у соус тартар, під чергові кілька порцій пива. А перед тим, як переміститися до якоїсь іншої забігайлівки, де його обличчя ще не так набридло, він намагається зателефонувати Джонсі в Массачусетс. Проте саме сьогодні у Джонсі з Карлою той рідкісний вечір, коли вони нарешті вирішили сходити кудись удвох, і йому відповідає няня, яка питає, чи передати їм що-небудь.
Піт майже говорить «ні», але передумує.
– Передайте, що телефонував Піт. Передайте, що Піт сказав «ДІЛТС».
– Д… І… Л… Т… С… – записує вона. – Він зрозуміє, що…
– Так-так, – каже Піт. – Він зрозуміє.
До півночі він уже п’яний як чіп, стирчить у якомусь нью-гемпширському генделику, чи то «Мадді Раддер», чи то «Радді Мазер», і намагається втовкмачити якійсь тьолочці, п’яній, як і він, що колись дійсно вірив, що стане першою людиною, яка висадиться на Марс. І хоча вона киває і мимрить «так-так-так», він підозрює, що вона розуміє тільки одне: треба випити ще кави з бренді, поки заклад не зачинився. Але це не має значення. Завтра він прокинеться з головним болем, але все одно піде на роботу, можливо, навіть продасть машину, а може, й не продасть, але, так чи інакше, життя триватиме. Хто знає, може, продасться темно-бордовий «тандерберд», прощавай, серце моє. Колись у житті була різноманітність, а тепер усе однакове. Мабуть, він зможе жити з цим, тому що для такого хлопця, як він, є одне золоте правило: ДІЛТС – ну і хер з ним. Ти виріс, став чоловіком, пристосувався отримувати менше, ніж сподівався. І побачив, що на машині, яка виконує мрії, висить велика табличка: «НЕ ПРАЦЮЄ».
У листопаді він поїде полювати з друзями, і це все, що йому потрібне від життя… ну ще, можливо, старий добрий мінет ковзкими напомадженими губами від цієї п’янючої киці у себе в автівці. Бажати більшого – це лише короткий шлях до головного болю.
Мрії – це для дітей.
У кімнаті панує півтемрява. Генрі завжди затемнює кімнату, коли приймає пацієнтів. Цікаво, що лише деякі це помічають. Є в нього підозра: це через те, що в них у головах і так панує морок. Найчастіше він зустрічає невротиків. («У лісах їх повно», – як він одного разу сказав Джонсі, коли вони були у, ха-ха, лісах), і за його оцінкою – абсолютно ненауковою – їхні негаразди виконують роль такого собі поляризаційного екрана між ними й рештою світу. Коли посилюється невроз, згущується і внутрішня темрява. Пацієнти найчастіше викликають у нього відсторонене співчуття. Іноді жаль. Декотрі (таких небагато) виводять із себе. Баррі Ньюмен – один із них.
Пацієнтам, які заходять до його кабінету вперше, дається вибір; утім, самі вони навіть не завжди усвідомлюють це. Увійшовши, вони бачать приємну (хоч і темнувату) кімнату з каміном ліворуч від