Мізері. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
підлабузництва приходить із практикою.
Посмішка Енні стала зловтішною, ніби вона припрошувала розділити якусь ласу таємницю.
– Я їй сказала, що прізвище мого улюбленого письменника закінчується на «н».
– А в імені моєї улюбленої медсестри їх цілих дві!
Її обличчя заясніло. Неймовірно, але на щоках заграв рум’янець. От як це буде, подумав він, якщо поставити жаровню в роті одного з тих ідолів із оповідань Г. Райдера Гаґґарда. Такий вигляд він матиме вночі.
– Ну ти й пустунчик!
– Ні, – заперечив він, – аж ніяк.
– Гаразд!
Вона на мить відвела погляд (не порожній, а задоволений і трохи збентежений), щоб зібратися з думками. Пол міг би навіть втішатися цією розмовою, якби не друкарська машинка – така ж важка, як і жінка, що її принесла, і така ж несправна. Вона шкірилася до нього щербатим ротом, провіщаючи неприємності.
– Інвалідний візок обійшовся значно дорожче, – сказала вона. – А ціни на підкладні судна стали просто захмарними, відтоді як я… – Вона замовкла, насупилась, прочистила горло, а потім поглянула на нього та всміхнулася. – Але ти маєш учитися сидіти, тому мені зовсім не шкода тих грошей. Окрім того, у тебе не вийде друкувати лежачи, чи не так?
– Ні…
– Тому я приготувала дошку… вирізала за розміром… і папір… почекай!
Вона вибігла з кімнати, наче дівчисько, лишивши Пола сам на сам із машинкою. Посмішка зникла тої ж миті, як Енні обернулася до нього спиною. «Роял» ніколи не мінялася. Пізніше Пол здогадався, що давно був підозрював, чим це закінчиться. Він знав, як звучатиме машинка, як вона клацатиме своїм вискалом, наче персонаж зі старих стріпів[50] про Дакі Даддлза.
Енні повернулася з пачкою паперу «Кроссабл Бонд» у термопластиковій плівці та дошкою три фути завширшки та чотири завдовжки.
– Дивись! – Вона поклала дошку на бильця візочка, що стояв біля ліжка, наче якийсь поважний сухорлявий гість. Пол уже бачив свій силует, який сидів, придавлений дошкою, наче в’язень.
Енні поставила машинку на дошку, обличчям до примарного силуету, а поруч поклала пачку «Кроссабл Бонд» – папір, який він ненавидів понад усе, бо від частого гортання сторінок чорнила починали розмазуватися. Таким чином Енні створила щось на кшталт робочого місця для каліки.
– Як тобі?
– На вигляд непогано, – промовив Пол, з неймовірною легкістю сказавши найбільшу брехню в своєму житті, а потім поставив запитання, відповідь на яке знав заздалегідь: – Як ти гадаєш, що я напишу?
– Ох, Поле, – сказала вона, обернувшись до нього та зарум’янившись іще дужче. В очах затанцювали радісні вогники. – Я не гадаю, я знаю! За допомогою цієї друкарської машинки ти створиш новий роман! Свій кращий роман! «Повернення Мізері»!
Повернення Мізері. Він нічого не відчував. Він подумав, що так само нічого не відчуває робітник, якому щойно відтяло руку електричною пилкою і який із байдужою цікавістю оглядає свій зап’ясток, що фонтанує.
– Так! – сказала Енні. Її обличчя сяяло, наче пошуковий
Стріпи – комікси або коротенькі мальовані історії, які друкували в газетах з початку ХХ століття.