Син начальника сиріт. Адам Джонсон
Читать онлайн книгу.
балачки не допоможуть.
– Візьми ось, випий, – запропонував Ґіль. – Нехай я ввечері співачку в мішок посаджу. Знаєш, не тільки ти можеш жінку перемогти. Що тут важкого?
– Співачкою займусь я, – сказав Чон До. – А ти просто складеш мені компанію.
– Я ж можу вкинути співачку в мішок, хіба ні? Можу її у візку магазинному повезти. А ти пий до дна – коли ти ще Японію побачиш?
Ґіль спробував завести розмову з японками, а ті все всміхалися й не звертали на нього уваги. Тоді він пригостив барменку. Та підійшла, поговорила з ним, поки наливала. Плечі в дівчини були вузенькі, але сорочка дуже обтисла, а волосся – чорне-пречорне.
Вони випили разом, він сказав їй щось, і вона розсміялася. Коли вона пішла виконувати замовлення, Ґіль розвернувся до Чона До.
– Якби ти переспав із кимось з оцих дівчат, то це було б лише тому, що їй цього хочеться. Це зовсім не з військовою проституткою, яка намагається отримати дев’ять печаток на день у свою книжечку, чи з якоюсь фабричною дівчиною, яку рада будинку видає заміж. Удома красиві дівчата навіть не глянуть на тебе. З такою навіть просто чаю не вип’єш, якщо не домовишся з її батьком про шлюб.
«Красиві дівчата?» – з тугою подумав Чон До.
– Світ думає, що я сирота, і це моє прокляття, – сказав він Ґілеві вголос. – Але як це хлопець із Пхеньяна влип у таку хрінову справу?
Ґіль замовив іще, хоча Чон До своєї чарки майже не торкнувся.
– Ти від життя в сиротинці щось із головою не дружиш, – зауважив Ґіль. – Коли я зараз не витираю носа рукавом, це ще не означає, що я не сільський. Із Мйонсуна я. І ти не застрягай на цьому. У Японії взагалі можна стати ким хочеш.
Вони почули, як під’їхав мотоцикл, у вікно було видно: якийсь чоловік ставить його поряд із двома іншими. Ключ запалювання він сховав під баком. Ґіль і Чон До перезирнулися.
Ґіль потягував віскі, раз у раз злегка збовтуючи й делікатно підносячи голову з кожним ковтком.
– Ти п’єш не як сільський.
– А ти – не як сирота.
– А я не сирота.
– От і добре, – сказав Ґіль. – Бо в моєму саперному загоні сироти тільки й знали, що тягти все, що під руку потрапить: твої цигарки, шкарпетки, соджу. От тебе не бісить, коли хтось потягне твоє соджу? У мене в загоні вони взагалі пожирали все, до чого дотягнуться, – як сука цуценят ковтає. Свиснуть що-небудь, а замість подяки лишають тобі грудки свого лайна.
У Чона До на обличчі з’явилася така усмішка, яка має приспати пильність ворога, перш ніж ти його вдариш.
Ґіль продовжив:
– Але ти чоловік порядний. Такий чесний, як отой твій мученик. Тобі не треба казати собі: мій батько такий, а моя мати сяка. Ти можеш бути ким захочеш. За одну ніч вигадати себе наново. Забудь про того п’яницю й про слід від цвяха на стіні.
Чон До встав. Відступив на крок назад, готуючись до гвинтового удару. Заплющив очі, відчув простір, уявив, як розвертається стегно, здіймається нога, як різко, з розвороту, врізається в супротивника підйом стопи. Чон До бачив це все життя,