Я – легенда. Річард Метісон
Читать онлайн книгу.
Цілісіньке поле свого часу, ще в червні 1975 року, було перекопане на величезну котловину.
Невілл припаркував авто й нетерпляче вистрибнув із нього, прагнучи якнайшвидше покінчити з роботою. Натиснувши на клямку й відчинивши багажник, він витягнув з нього один із трупів та поволік його до краю котловини. Там він звів мертве тіло на ноги й поштовхом відправив у западину.
Тіло вдарялося та скочувалося стрімким схилом, доки не впало у велику кучугуру розжареного попелу на споді котловини. Роберт Невілл, тяжко ковтаючи повітря, поспішив назад до універсала. У цьому місці він завжди почувався задушливо, навіть попри протигаз.
Він дотяг і другий труп до краю котловини й зіштовхнув його туди. По тому, викинувши донизу ще й лантух із камінням, швидко повернувся до авто й помчав геть. Проїхавши півмилі,[9] він зняв протигаз і рукавиці, закинувши їх на задні сидіння. Відкрив рот і вдихнув повні легені свіжого повітря. Діставши флягу з бардачка, він зробив довгий ковток пекучого віскі. Потім дістав і запалив цигарку, глибоко вдихнувши дим. Бувало, що йому доводилося відвідувати палаючу котловину щодня протягом кількох тижнів поспіль, – йому завжди робилося через це зле.
Десь там, унизу, лежала й Кеті.
Дорогою до Інґлвуда[10] він зупинився біля крамниці, щоб добути бутильованої води.
Зайшовши всередину, він відразу відчув запах гнилих харчів. Поквапом схопив металевий візок та покотив його перед собою крізь німі, вкриті пилюкою проходи між рядами, зціпивши зуби через важкий запах гниття та дихаючи ротом.
Пляшки з водою він знайшов у задній частині крамниці, біля сходів. Поскладавши всі знайдені пляшки у візок, він піднявся сходами нагору. Власник магазину міг бути поруч; як на те пішло, можна було розпочати й звідси. У приміщенні їх було двоє. У вітальні на дивані лежала жінка років тридцяти, вбрана у червоний пеньюар. Її груди повільно здіймалися вгору-вниз, очі заплющені, руки складені на животі.
Роберт Невілл незграбно намацав руками кілок і киянку. Це завжди було важче, коли вони були живі, особливо з жінками. Він відчував, як до нього знову повертається безтямна жага, стягуючи всі його м’язи. Він опанував себе. Це дурість, якій сутужно опирався здоровий глузд.
Вона не видала ані звуку, лише раптово хрипко затяглася повітрям. Коли він заходив у спальню, чув позаду себе звук, що нагадував крапання води. «Що ще мені залишається?» – питав він себе. Він і далі був переконаний, що робить правильну справу.
Він став у дверях, пильно розглядаючи невелике ліжко в спальні, біля вікна, здригаючись усім тілом від подихів. Потім, не тямлячи себе, став край ліжка й подивився на розпростерту на ньому жінку.
«Чому всі вони нагадують мені Кеті?» – думав він, тремтливими руками дістаючи другий кілок.
Кермуючи до «Сірз», він намагався викинути з голови те, що сталося, метикуючи, чому лише дерев’яні кілки виявилися дієвими.
Він спохмурнів, проїжджаючи порожній бульвар, тишу якого розвіював лише приглушений гуркіт двигуна
Миля – міра довжини, що приблизно дорівнює 1,6 кілометра.
Інґлвуд – невелике місто в штаті Каліфорнія, на південному заході округу Лос-Анджелеса.