Я – легенда. Річард Метісон
Читать онлайн книгу.
«Отямся, друзяко, – подумав він, – іди перев’яжи свою бісову руку».
Спотикаючись, він зайшов у ванну та обережно промив руку, після чого, пхекаючи від болю, почав вмазувати йод у рану. Незграбно перев’язуючи рану, він уривчасто ковтав повітря, весь стікаючи потом. «Ой як хочеться цигарку», – подумав він.
Знову зайшовши до вітальні, він поставив платівку Бернстайна[16] й запалив цигарку. «Що ж я буду робити, коли зостанусь зовсім без цигарок?» – питав він себе, роздивляючись блакитну цівку диму, що тяглася від цигарки. Утім, це навряд чи станеться. Він мав у запасі близько тисячі блоків цигарок, запасених у шафі Кеті… Він зі злістю стиснув щелепи. «У шафі в коморі, коморі, коморі».
Кімната Кеті.
Він відсутнім поглядом утупився у фотошпалери, коли у вухах забринів мотив «Століття тривог».[17] «Століття тривог, – замріяно подумав він. – Думав, що знаєш, що воно таке, ті тривоги, Ленні-бой? Ленні й Бенні; вам обом треба зустрітися. Композиторе, знайомся – труп. Мамцю, як виросту – хочу стати вампіром, як татко. Божечки, дурненький, ну звісно ж, станеш».
Віскі з дзюркотом полилося у склянку. Трохи покривившись від болю в правиці, він переклав пляшку у ліву руку.
Він сидів і попивав віскі. «Хай уже та нудна тверезість зблякне, – думав він. – Нумо, хутчій закреслимо піддатливу ясність розуму. Ненавиджу їх».
Поступово кімната почала обертатися, хвилясто гойдаючись навколо його крісла. Приємна, розпливчаста імла застелила його зір. Він глянув на склянку, потім на програвач, поводячи головою з боку в бік. Натовп надворі продовжував сновигати, бурмочучи та вичікуючи.
«Бідолашні вампіри, – подумав він, – нещасні малі паразити, чигають навколо мого будинку, спраглі й такі жалюгідні».
«Дозвольте висловити думку», – він підняв до обличчя вказівний палець, помахуючи ним.
«Друзі, сьогодні я виступаю перед вами з наміром говорити про занехаяну меншину, залишену без уваги, – вампірів. Якщо вони, звісно, існують, а вони, будьте певні, існують.
До суті: окреслю базис моєї наукової тези, а вона така – вампіри є жертвами упереджень.
Принципова ознака упереджень щодо меншин – страх перед невідомим, що породжує відразу. А отже…» Він зробив собі ще один коктейль. Цього разу у вищу склянку.
«Свого часу – у темне Середньовіччя, якщо бути точним, – могутність вампірів була величною, а страх перед ними – всеосяжним. На їхнє існування було накладене табу, яке встояло й дотепер. Суспільство палає до них лютою ненавистю.
Але хіба їхні потреби разюче відрізняються від потреб решти тварин та людей? Хіба їхні вчинки більш несамовиті за вчинок батька, що позбавляє своє чадо життя? Одначе від самої їхньої подоби наші серця шалено калатають, а волосся стає дибки. Та чи ж вони страшніші, ніж сім’я, яка породжує політика-невротика? Чи страшніші за виробника рушниць і бомб, що спізніло спокутує провину благочинством, по лікті будучи в крові? Чи, може, вони страхітливіші од виробника алкоголю, який сивухою
Леонард Бернстайн – американський композитор, виконавець і диригент. Передусім відомий як автор музики до кінострічок «Пітер Пен» (1950) та «Вестсайдська історія» (1957).
Симфонія № 2, або «Століття тривог» – композиція Леонарда Бернстайна.