Зворотний бік світів. Дара Корній
Читать онлайн книгу.
з підозрою зиркнув на Учителя, чи не кепкує, бува, той з нього. Та Учитель у відповідь лишень доброзичливо посміхався. Чоловік стенув раменами, хай буде так, як каже Учитель, хоча дивною здалася йому така пропозиція. Але, оскільки в окрузі цей Учитель вважався наймудрішим та найкращим, чоловік поспішив на вулицю.
Чоловік стояв на роздоріжжі та чекав якогось знака. Однак, крім чорної хмари, яка насувалася з заходу, він нічого не помітив. Почалася сильна злива. А чоловік продовжував стояти та мокнути, бо ніде було заховатися: ні дерева, ні будь-якого прихистку поруч. Та й півгодини ще не минуло.
За півгодини злий та мокрий чоловік повернувся до Учителя: «Що ви там плели про знаки? – ображено заговорив чоловік. – Так би одразу й сказали, що не хочете брати мене за учня. А то я, чекаючи на знаки, півгодини стояв під дощем та мокнув, наче останній дурень».
Учитель радісно сплеснув у долоні: «Ох, ви таки отримали одкровення, ви отримали знак. Мокнучи під дощем, ви зрозуміли, що є найостаннішим дурнем. Цього достатньо, щоб ви стали моїм учнем».
То була не просто притча. Остап не знав, сміятися йому з жарту діда чи починати жаліти Дужа. Схоже, Мирослад зневажав Дужа не лишень за його слабкість та розманіженість. Він його терпіти не міг. Дужа собі в учні Мирослад не обирав, йому його нав’язали, наче «останнього дурня».
Дуж злісно хмурився, оглядаючи уважно свої ноги… Ніхто не сміявся. Стояла гнітюча тиша, і тільки муха, яка влетіла в хату через навстіж розчинені двері, невдоволено кружляла кімнатою.
5. Світло темного сонця
У хатинку Яги, у ту саму, що на курячих ніжках, вони потрапили звичним способом, у двері. До них вели досить просторі дерев’яні сходи з поруччям. Ягілка жестом запросила Мальву піднятися. Сходи жалісно та погрозливо заскрипіли, наче натякали, що можуть будь-якої миті розвалитися під ногами. Мальва на це не зважала. Після побачених черепів упасти на землю зі старих сходів – не така вже й страшна пригода. Зупинилися перед дверима, прикрашеними знаком:
Символ займав майже всю площину дверей. Дивно, як вона його знизу не запримітила. Мальва запитально глянула на Ягілку.
– Хочеш знати, що це? Невже в Тестаменті Чорнобога, який тобі дав вивчати Морок, не було цього символу? – Ягілка хитро примружилася.
Мальва трохи невпевнено крутнула головою. Вона навряд чи була гарною ученицею. Може, і був там той символ, та вона щось не пригадує.
Ягілка трохи іронічно додала:
– Ага, зрозуміло. Морок, напевне, вважав, що тобі ще зарано читати повну версію Тестаменту. Пощадив твої нерви. І, можливо, добре вчинив. Очевидно, що ще одного Стрибога Темний світ не переживе. А яблуко від яблуні, як відомо, недалеко падає.
– Я не яблуко, тобто не Стрибог, – трохи ображено парирувала Мальва. – Я сама по собі. Так, він мій батько. Ну і що? Усі мають батьків.
Їй набридло слухати час від часу порівняння її то з батьком, то з дідом, то з Марою. Чому це її з матір’ю