Зворотний бік світів. Дара Корній
Читать онлайн книгу.
Відтіні, тоді переговорила з нею. Звати його Боривітром.
– Як? – Птаха ошелешено дивилася на Мару. – Той, хто зрадив світ Чотирьох Сонць та був її братом, також називався Боривітром. Та хіба таке можливо? Боривітер уже давно мертвий.
– Так-так. Його звати Боривітер. І він допоміг Мальві втекти. Не такий уже пропащий, як видавалося спочатку. Та не це важливо, – запнулася на мить Мара й продовжила: – Тож скочила Мальва в Мертву річку і наче в ній розчинилася. Темні дістали з води одяг та взуття дівчини. І винесли вердикт: Мальва мертва. Ти ж знаєш, як «трепетно» ця річка любить темних?
– Ага, заковтує, – додала Птаха, – але Мальва не темна, тому жива.
– Так. Я це знаю, але… Для світу темних вона темна. По закону крові і все таке. Я не стала їх у протилежному переконувати. Зараз нам вигідно, аби вони вважали її мертвою. Даруй уже за хитрість. Однак я теж, схоже, починаю лукавити, переймаючи правила чужої гри. А що робити? Насильство породжує опір. Я повідомила Стрибога про «смерть» Мальви. Тому він і відступився від тебе так швидко, Птахо. Схоже, побіг до Мора з’ясовувати правду. Якщо серйозно, то так тому телепневі Мороку й треба. Навія в нього в радниках, от вона йому й навіяла… Це ж додуматися: на очах дитини кровні ритуали влаштовувати. Що ж, хай Стрибог з Мором тепер повоюють, поки ми Мальву шукатимемо. І дуже сподіваюся, що Стрибог, хоч на трохи, дасть тобі спокій. А можливо, коли переконається, що Перун і насправді твій батько, то помудрішає та знову стане нормальним.
– Стрибог нормальним? – Птаха щиро дивувалася. – Знаєш, Маро, я досі до нього маю почуття. Але я не певна, що зможу пробачити недовіру і те, що він зробив зі своїм життям та життям мільйонів невинних. Ти його матінка. Ти його любиш та любитимеш завжди, навіть коли його всі проклянуть. Я ж так не можу. Я закопаю свою любов до нього так глибоко, звідки ніхто ніколи не дістане. У мене, слава Творцю, є кого любити. А в нього? Він навіть тебе не любить, хоч ти його мати.
– Яка я мати? – сумно зітхнула Мара.
– Ти – справжня мати. І лише за те, що ти подарувала йому життя, тебе треба любити.
Мара скрушно захитала головою:
– Ти і справді дуже добра до мене, Птахо. Дякую за ці слова. Вони важливі. Хоча… Знаєш, матір’ю жінка стає не тоді, коли народжує, а тоді, коли вперше жертвує заради дитини чимсь… Не має значення чим: здоров’ям, призначенням, чоловіком… Я схибила як мати, Птахо. Ти б так не вчинила.
Мара вмовкла на кілька секунд, а потім знову заговорила:
– Але Мальву ми не втратимо, правда? І ти мені допоможеш її знайти.
– Так, допоможу, – ствердно закивала Птаха. – Ми обнишпоримо геть усі світи: і світлі, і нейтральні, і темні. І обов’язково знайдемо Мальву.
Несподівано за спинами почувся несмілий чоловічий голос:
– Не треба всі… Я знаю, де Мальва.
Мара та Птаха роззирнулися. Неподалік стояв юнак, якого Птаха відразу впізнала:
– Остапку, мій хлопчику. Я рада тебе бачити.
Птаха кинулася до Остапа. Пригорнула його до себе. Поцілувала.
– Ну