Зворотний бік світів. Дара Корній
Читать онлайн книгу.
втрапити будь-куди, навіть туди, куди мені найдужче треба?
Ягілка посміхнулася.
– Не зовсім. Порубіжжя – це світ між двома світами – світом живих та світом мертвих.
– О! – тільки змогла видавити із себе Мальва.
І згадала слова Леда: «Ягілка-Яга – се хранитель межі, котра існує між світом живих і світом мертвих, між Явою й Навою. Це жінка, яка водночас і жива, і мертва. Однією ногою, із крові та плоті, вона поки що у світі живих, а іншою, кістяною, без плоті, вона може перебувати і по той бік життя. Вона провідник між світами». То ось які світи мав на увазі Лед! А вона ж думала… Мальва зацікавлено оглядала Ягілку. Ледів опис зовнішності Яги-Ягілки був багатообіцяючим, як і дитячі казки, котрі повідомляли про страшну Бабу Ягу моторошну інформацію. Мальва розчаровано хмикнула. Із вигляду Ягілка була геть нормальною. Ніяких тобі кістяних ніг, кривого носа та гнилих зубів. Очевидно, легенди та жахлики любили не тільки смертні.
– Що ти так на мене дивишся, дівчино? – насторожено перепитала Ягілка.
– Та так, нічого. Хотіла запитати про ту водойму, що під кручею плюскочеться, – відразу знайшлася Мальва, – то озеро чи море?
– То не озеро і не море. То Мертва річка, – безбарвно відповіла Ягілка.
– Що? Ну, ні фіга собі. Ще одна Мертва річка. Я бачу з фантазією в безсмертних світах не альо… Треба ж… Ой, вибачте, не втрималася. – Мальва вкусила себе за язика, пообіцяла ж собі більше не провокувати долю та не вживати неправильних слів.
– Що означає ще одна? Це єдина, справжня Мертва річка, через яку у світ мертвих, до Нави, переправляються покійники, – трохи ображено говорила Ягілка.
– Ого, супер! Ще скажіть, що ту річку Стіксом інколи називають, десь поблизу в кущах човен заховано і старий Харон його стереже. – Мальва завжди була дуже цікавою.
– Ніякого Харона тут немає. І Стікс протікає в іншому місці, дорогенька. Зрештою, щоб побачити невидиме, потрібно стати невидимим, – роздратовано відповіла Ягілка.
– О, так, звісно! І ви натякаєте, що правду можна дізнатися лиш по смерті? А ще кажуть, що мене зрозуміти важко, коли говорю, – буркнула невдоволено Мальва. Світи завжди розмовляли натяками, уже мала б до цього звикнути.
– Тобто? – не второпала сказаного Ягілка.
– Та нічого-нічого, не партеся, тобто не переймайтеся, – відразу поправила себе і додала: – З човном усе зрозуміло, то човен-невидимка. А з тим, хто переправляє, як бути? Харона ви не знаєте. Отже, ви це робите, так? Чи не ви переправляєте душі через річку в інший світ?
Ягілка уважно вивчала Мальву. Важко їй буде з тою дівкою. Питає забагато.
– Можливо. Усе залежить від того, кого доводиться переправляти.
– О, так. І якщо я запитаю, кого переправляєте ви, а кого «хтось» і хто є тим «хтосем», ви, звичайно, не відповісте і скажете, що мені спочатку потрібно стати мертвою, щоб на власні очі побачити це, так? – Ягілка мовчала. Мальва продовжувала: – І, очевидно, що, коли я запитаю, яку плату за те, щоб переправитися, має дати мандрівник, ви також не відповісте?
– Чому