Дума про Хведьків Рубіж. Володимир Худенко
Читать онлайн книгу.
прокажених та біснуватих шмаркачів! Уб’ю!!!
Виговський озирнувся навсібіч і раптом спинив погляд на дивині – серед поля, серед снуючих туди-сюди людей в гущавині позицій Хмеля сидить на траві, вірніш, на килимку обгорілий татарин і натурально править намаз. Молитва його, правда, небагатослівна і звучить як фраза «Аллах кривавий», що повторюється.
Виговський не чує того голосіння. Йому здається, що навіжений мусульманин кричить:
– Діво Маріє, Спаси!!!
– Нога! Нога, виродки! Но…а-а!..
Діда Панаса підіймають.
Без ноги.
Гарматний обстріл – кругом біганина.
Бух! Бух! Бух!
Шмаття землі навіжено здіймається вгору, наче то не земля внизу, а спляча панська дружина, з якої п’яні холопи-повстанці зривають товсте покривало. Земля стогнала.
«Ішла Божа Мати калину ламати», – прошепотів спантеличений Іван, дивлячись на скривавлений огризок Панасової ноги.
«Ішла Божа Мати Спасати…»
– Іди!
Якісь геть інші люди підхопили Виговського, потаскали у протилежний бік.
– Чого ти кричиш? Чого?! Поранений?!
– Я?..
Іван хтозна чого знітився.
– Я не кричу…
– Тільки-но ж горлав на всю пащу!
Іван не помітив свого горлання. Він усе шукав поглядом обгорілого мусульманина між ряду мертвяків.
– Маму звав… – промовив тихо.
– Яку в дідька?!
– Марію…
– Іди вже!..
Охоронець скривив принизливу гримасу.
– Іди!
Бранець похнюпився, рушив, проте якась рятівна божевільна здогадка спалахнула в його голові і він вирвався кричати дивне: «Ішла Божа Мати Івана Спасати! Ішла…»
Впав од стусана, знепритомнів і таким чином був забраний геть від поля бою.
У Софії дзвеніли дзвони…
Причепилися до мене – розкажи жахалку і все тобі. Наче я який сільський Стівен Кінг – жахалки розказувати. Хоча…
То все Світланка. Вона на такі справи охоча – щось про людожерів у газеті вичитала й давай. Та в неї не вийшло нічого – не вміє вона людей жахати. Сміху було та й годі! Ото до мене тепер: розкажи, Володько, жахалку, я знаю, ти вмієш так, щоб аж кров у жилах застигла. Що там я вмію… Ото моя тітка було – ще як у школу ходила, нарозказує бабиних переказів, дак нас, малих, уже й везуть по бабках-шептухах переляк виливати. Або про Вія… Страх та й годі – вночі заснути не можна!
Стривайте…
Є одна казочка – ще з діда-прадіда переказується. От я вам і повім.
Слухайте, товариство!
Ніч же ж яка – саме для жахалок.
Горить купальське багаття, потріскує – о пів на другу ночі. Небо чисте-чисте, кожну зірочку видно. Навіть молодь порозходилась. А ми, школярі, сидимо тут, коло Ріпоччиного ставка – хороше так! Гріє багаття, соловейки потьохкують – краса! Світить місяць над полем колгоспним, що степом колись було, а там, далі-далі на Юрівку Роменським шляхом могилу серед степу того видно. Осіла та могила – перекопали, стовп