Ось відкрита долоня (збірник). Галина Вдовиченко
Читать онлайн книгу.
ми зараз ідемо виборювати перше місце. Второпав? Не бійся, я веду.
Олег підвівся й узяв її за руку. Коли вони стояли в колі таких самих сміливців, слухаючи умови конкурсу, Віра зауважила, що їхня пара викликає пожвавлення та сміх глядачів. «Ну-ну, – подумала Віра, – зараз я вам покажу, на що здатна». Партнер? Не має значення, коли твого завзяття вистачить на двох. Але партнер їй дістався ще той. Вона помилялася щодо нього. Олег перехопив ініціативу: вела в танці не вона, а він, впевнено й владно узявши процес у свої руки.
Вони посіли друге місце в конкурсі, а перше – хто б сумнівався! – вибороли Віктор та Ольга з бухгалтерії. Натомість Вірі з Олегом дісталася злива оплесків. Глядачі шаленіли, вітаючи їх. Віра зрозуміла чому, коли опустила очі: Хом’ячисько танцював у шкарпетках.
– Чому ти розутий? – здивувалася вона.
– Полюбляю, знаєш, потанцювати іноді в шкарпетках, – відповів він.
Вони танцювали весь вечір удвох, він бешкетував як першокурсник, їй давно не було так добре. Не пригадати, чи вони колись за студентських часів так реготали удвох. Наприкінці вечора він сказав:
– Навіть не подумаю тебе проводжати.
– Боже збав, – відмахнулася вона.
– Ці романтичні проходи містом… – позіхнув він.
– Ці розмови з зітханнями… – скривилася вона.
Вони обмінялись іронічними поглядами. У Хом’ячиська, виявляється, карі очі.
– Таксі біля входу, – сказав він. – Ти виходь, а я зараз.
Через півгодини вона вийшла з салону автомобіля під своїм під’їздом й помахала Олегу рукою. Ні з ким і ніколи вона не відчувала такої гармонії в танці, такого синхронного й злагодженого руху, не вгадувала так безпомильно бажання партнера й не дивувалася, що він розумів її без слів.
Лише через місяць Хом’ячисько зізнався, що того вечора припхався на корпоратив у дорогих модельних туфлях, перекуплених у товариша. Вони так йому намуляли, що він лише чекав, коли закінчаться ці неймовірні тортури. А зважився на покупку, бо Віра в перший день роботи у відділі сказала, що пізнала однокурсника за його кросівками. Мовляв, він у них ще на факультеті ходив. Віра не пам’ятала, щоб вона щось таке бовкнула, хіба хотіла пожартувати, бо справді звикла бачити Олега лише в кросівках. Він іншого взуття не визнавав.
Ті модельні туфлі він взув ще раз, коли вони разом пішли до Віриної бабусі на ювілей, на тому крапка. Туфлі оселилися в коробці в шафі, Олег їх не носив, не продавав, не віддавав нікому, лиш іноді, коли Віра укотре намагалася звільнити від них поличку – непотрібна ж річ! – чоловік казав: не чіпай їх, нехай будуть. Вони, казав, мені дорогі як пам’ять. Мої єдині мешти. Шлюбні.
Штат Айова, округ Медісон
Звичайно, я була у «Wallmart», можеш не підколювати, яка жінка при нагоді не поїде на ті їхні божевільні кліеренси, коли пристойну сукню можна купити за сім доларів? І зрозуміло ж, що однією сукнею цей напад марнотратства не обмежився. На що й розраховують організатори вичищування