Неординарні. Історії успіху. Малколм Гладуелл
Читать онлайн книгу.
з тим, ось де навчалися 25 американських нобелівських лауреатів з хімії:
Ситі-коледж університету Нью-Йорка
Ситі-коледж університету Нью-Йорка
Стенфордський університет
Університет Дейтон, Огайо
Коледж Роллінс, Флорида
МТІ
Ґринелл коледж
МТІ
Університет Макджилла
Технологічний інститут Джорджії
Університет Огайо
Університет Райса
Коледж Гоупа
Університет Бригама Янґа
Університет Торонто
Університет Небраски
Дартмутський коледж
Гарвардський університет
Коледж Береа
Оґсберзький коледж
Массачусетський університет
Державний університет Вашинґтона
Університет Флориди
Каліфорнійський університет, Риверсайд
Гарвардський університет
Щоб стати лауреатом Нобелівської премії, треба бути лише достатньо розумним, щоб вступити до коледжу, хоч такого, як Нотр-Дам, чи Іллінойського університету. Оце й усе[9].
Це смілива ідея, чи не так? Уявіть, ваша донька дізналася, що її зараховують одразу до двох вишів: Гарвардського університету й Університету Джорджтауну у Вашинґтоні, округ Колумбія. Куди б ви хотіли щоб вона пішла? Припускаю, що саме до Гарварду, оскільки Гарвард – «найкращий» університет. Студенти Гарварду набирають на 10–15 % більше балів на вступних іспитах.
Та, зважаючи на наші знання про інтелект, ідея, що університети можна ранжувати, не має сенсу. Студенти Університету Джорджтауну не можуть бути такими самими розумними на абсолютній шкалі, як студенти Гарварду. Проте всі вони, звичайно, достатньою мірою розумні, тож лауреати Нобелівської премії можуть бути випускниками як Університету Джорджтауну, так і Гарварду.
Психолог Баррі Шварц нещодавно запропонував елітним університетам облишити складний процес вступу, натомість розіграти лотерею для всіх, чий рівень вищий від порогової величини. «Розділіть людей на дві категорії, – каже Шварц, – на достатньо розумних і недостатньо розумних. Досить розумні потрапляють на борт, недосить розумним відмовлять». Баррі Шварц визнає, що його ідея не має жодного шансу бути прийнятою. Однак він, звичайно, має рацію. Як пише Гадсон (зауважте, він проводив своє дослідження серед елітних закритих англійських шкіл для хлопчиків у 1950—1960-х роках): «Знання рівня IQ одного хлопця не варте нічого, якщо перед вами багато розумних хлопців»[10].
Дозвольте показати вам іще один приклад граничної величини в дії. Юридична школа Мічиґанського університету, як багато елітних навчальних закладів США, застосовує політику позитивної дискримінації стосовно вступників з незабезпечених сімей. Близько 10 % студентів, яких приймає Мічиґанський університет, є представниками расових меншин, і, якби заклад не послабляв значно вимоги до вступників, приймаючи їх з нижчими оцінками та нижчими балами на стандартизованих тестах, аніж інші, припускаю, що відсоток був би меншим від трьох. До того ж, якщо порівняємо оцінки, які отримують в юридичній школі студенти меншин,
Скажу для ясності: правда й те, що Гарвардський університет випускає більше нобелівських лауреатів, аніж будь-який інший виш. Просто погляньте на ці переліки. Гарвард з’являється в них, і не раз. Коледж Святого Хреста бачимо лише раз. Та хіба не очікується, що Гарвард випускає більше нобельців, аніж Коледж Святого Хреста? Зрештою, Гарвард – найбагатший та найпрестижніший навчальний заклад в історії, куди буквально обирають найкращих студентів у світі?
Щоб ліпше зрозуміти, якою безглуздою є політика відбору до елітних університетів Ліги плюща, поміркуйте над цією статистикою. 2008 року 27 462 найкращих випускників шкіл з усього світу подавали документи на вступ до Гарварду. З усіх цих студентів 2500 отримали найвищі 800 балів на Оцінювальному тесті із читання, 3300 дістали найвищі бали на іспиті з математики. Більше як 3300 ранжувалися першими в своїх класах. Скількох прийняв Гарвард? Близько 1600, що означає, що відмовляли 93 студентам з кожних 100. То чи можна сказати, що один студент підходить для Гарварду, а інший – ні, коли вони обоє мають ідентичні – і дуже високі – оцінки у заліковій відомості? Звичайно, ні. Гарвард не чесний. А Шварц має рацію. Їм слід запровадити лотерею.