Летючий корабель та інші слов’янські казки. Коллектив авторов
Читать онлайн книгу.
якийсь час, а там намірилась королівна на війну вирушати. Полишає вона на Йвана-царенка все господарство й наказує:
– Скрізь ходи, всього пильнуй, лише в цю комору не зазирай.
Не стерпів царенко: тільки-но Мар’я Морівна від’їхала, прожогом метнувсь до комори, відчинив двері, глянув – а там висить Костій Невмирущий, дванадцятьми ланцюгами прикутий.
Благає Костій Івана-царенка:
– Зглянься, царенку Йване, дай мені напитись! Десять років я тут мучуся, не їв, не пив – зовсім у горлі пересохло.
Царенко подав йому повне відро води, той випив і ще попрохав:
– Одним відром мені не втамувати спраги. Дай ще!
Царенко подав ще відро.
Костій випив і зажадав третє, а як випив третє відро, повернув свою колишню силу, трусонув ланцюгами й порвав усі дванадцять.
– Спасибі тобі, Йване-царенку, – мовив Костій Невмирущий, – поки живий, не бачити тобі Мар’ї Морівни. – І страшним вихором вилетів у вікно, наздогнав на шляху Мар’ю Морівну Прегожу Королівну, підхопив її і поніс до себе.
Заплакав гірко Йван-царенко, зібрався й рушив у дальню путь. «Будь-що, а розшукаю Мар’ю Морівну». Йде день, іде другий, на світанку третього бачить – аж перед ним чудовий палац видніє.
Коло палацу дуб стоїть, на дубі ясен сокіл сидить. Злетів сокіл з дуба, вдаривсь об землю, перекинувся добрим молодцем і загукав:
– Гей, шурине любий!
Вибігла Мар’я-царівна, радо Йвана-царенка зустріла, стала про здоров’я розпитувати, про своє життя-буття розповідати. Погостював у них царенко три дні, а далі й каже:
– Не можу у вас гостювати довше: я йду шукати дружину мою Мар’ю Морівну Прегожу Королівну.
– Важко тобі знайти її, – відповідає сокіл. – Залиш тут про всяк випадок свою срібну ложку: будемо на неї дивитися, тебе згадувати.
Іван-царенко залишив у сокола свою срібну ложку й пішов далі.
Ішов він день, ішов другий, на світанку третього бачить – палац перед ним стоїть, ще кращий від першого. А коло того палацу дуб, а на дубі сидить орел.
Злетів орел з дерева, вдаривсь об землю, перекинувся добрим молодцем і загукав:
– Уставай, Ольго-царівно, милий наш братик іде!
Ольга-царівна зараз вибігла назустріч, стала його цілувати-обіймати, про здоров’я розпитувати, про своє життя-буття розповідати.
Іван-царенко погостював у них три дні та й каже:
– Довше гостювати мені загайно: іду шукати дружину мою Мар’ю Морівну Прегожу Королівну.
Відповідає орел:
– Важко тобі знайти її. Залиш у нас срібну виделку: будемо на неї дивитися, тебе згадувати.
Залишив царенко срібну виделку й побрався далі.
День ішов, другий, на світанку третього бачить – аж перед ним палац височіє, пишніший за два попередні. Біля палацу дуб стоїть, а на дубі ворон сидить. Злетів ворон з дуба, вдаривсь об землю, на доброго молодця перекинувся й загукав:
– Анно-царівно, швидше виходь, наш братик іде!
Вибігла Анна-царівна, зустріла його радо, цілувала царенка, обіймала, про здоров’я розпитувала, про своє життя-буття розповідала.
Іван-царенко