Кінець зміни. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
Джібні, можливо, і є суцільним клубком нервових тіків і химерних асоціацій, але треба їй віддати належне – вона рішуче зупинила годинник Брейді Хартсфілда. Він тепер валяється в мозковій травматології в Кайнера, і лежатиме, мабуть, доки вхопить запалення легенів і ґиґне, чим зекономить державі купу грошей. Судити його за те, що він скоїв, не будуть ніколи, і ми всі це знаємо. Його не спіймали за оте побоїще в центрі, але Джібні не дала йому підірвати дві тисячі дітей в глядацькій залі «Мінго» рік по тому. Це, друзі мої, варто визнати. Вважати перемогою і рухатися далі.
– Ух, – реагує Піт. – І довго ж ти тримала це в собі! Іззі намагається не всміхатися, але їй не вдається. Піт усміхається у відповідь, і Ходжес думає: а вони разом працюють добре, як ми з Пітом працювали. Шкода буде розривати таку пару. Правда шкода.
– Та довгенько, – каже Іззі. – То скажіть йому! – звертається вона до Ходжеса. – Ну це ж, принаймні, не сірі чоловічки з «Секретних матеріалів».
– Ну? – питає Ходжес.
– Кейт Фраєс і Кріста Кантрімен, – говорить Піт. – Обоє десятого квітня зранку були в центрі, де Хартсфілд своє зробив. Фраєсу було дев’ятнадцять, втратив майже повністю одну руку, зламав чотири ребра, отримав внутрішні ушкодження. Також втратив сімдесят відсотків зору на праве око. Кантрімен – двадцять один рік, поламала ребра, руку, отримала травми хребта, від яких лікування таке тяжке й болюче, що й уявляти не хочу. Ходжес теж не хоче, але він не раз уже замислювався про долю жертв Брейді. Здебільшого про те, як змінити людям життя на роки за сімдесят страшних секунд… а у випадку Мартіни Стовер узагалі назавжди його поламати.
– Вони щотижня зустрічалися на терапевтичних сеансах у центрі під назвою «Одужання – це ти!» і закохалися. Їм кращало… потроху… вони збиралися одружитися. І раптом у лютому торік – разом здійснили самогубство. Як співається в якійсь старій панківській пісні – наїлися таблеток і померли.
Ходжес подумав про подрібнювач на столі біля ліжка Стовер. Подрібнювач із рештками оксікодону. Мати розчинила його весь у горілці – але ж на столику, напевне, було й чимало інших наркотичних лікарських засобів. Навіщо вона морочилася з пакетом і балоном, коли можна було проковтнути жменю вікодину, запити жменею валіуму – і порядок?
– Фраєс і Кантрімен – це з таких молодіжних самогубств, які трапляються щодня, – зауважує Іззі. – Батьки сумнівалися щодо їхнього шлюбу. Хотіли, щоб ті почекали. А втекти разом вони не могли, правильно? Фраєс ледве міг ходити, а роботи не було в жодного. Страховки їм вистачило на те, щоб покривати щотижневу терапію і харчуватися вдома йому і їй, – але це не такий люкс, як отримала Мартіна. Одне слово – трапляється така фігня. Навіть збігом цього не назвеш. Після серйозних травм люди можуть впадати в депресію, а від депресії іноді кінчають із життям.
– Де вони це зробили?
– У спальні Фраєса, – розповідає Піт. – Коли його батьки з молодшим братом поїхали на день до парку «Six Flags». Наїлися таблеток, залізли в ліжко і померли в обіймах одне одного – як Ромео і Джульєтта.
– Ромео