Кінець зміни. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
такий невеличкий післяріздвяний смуток. Мені й не снилося… – Вона шморгає носом. – Перепрошую, маю сякнутися.
– Будь ласка.
Холлі хапає його записник. Пише в ньому друкованими літерами. Почерк у неї дрібний – затиснутий, як Ходжес часто про нього думає. Написавши, Холлі тицяє блокнот йому мало не під ніс, там стоїть: «Спитай про Zappit!»
Елдерсон протяжливо, гучно сякається.
– Перепрошую.
– Усе гаразд. Ненсі, ви часом не знаєте – у місіс Еллертон не було маленького ігрового пристрою? Він мав бути рожевий.
– Боже милосердний, як ви дізналися?
– Насправді я всього не знаю, – зізнається Ходжес. – Я звичайний детектив на пенсії, в мене є список питань, які треба з’ясувати…
– Вона казала, їй дав його якийсь чоловік. Сказав, що це безкоштовно, якщо вона заповнить анкету і надішле в компанію. Штучка така трохи більша за маленьку книжечку в м’якій обкладинці. Вона просто у них у хаті лежала…
– А коли це було?
– Дату не згадаю, але точно до Різдва. Уперше я бачила той пристрій на кавовому столику у вітальні. Лежав там разом зі згорнутою анкетою, минуло Різдво, а він лежав: я помітила, бо вони ялинку прибрали, – а тоді разок бачила на кухонному столі. Джен сказала, що ввімкнула його, щоб подивитися, як воно працює, знайшла там пасьянси, мабуть, із десяток різних – і «Клондайк», і «Картина», і «Піраміда»… Тож коли вона стала ним користуватися, то заповнила анкету й вислала.
– Вона заряджала його у ванній Марті?
– Так, бо там найзручніше місце. Вона, розумієте, в тій частині будинку багато часу проводила.
– Угу… Ви кажете, місіс Еллертон стала відстороненою?
– Трохи відстороненою, – одразу виправляє Елдерсон. – Здебільшого вона була така, як завжди. Таке ж сонечко, як і Марті.
– Але про щось вона замислювалася.
– Так, напевне.
– Щось гнітило.
– Ну…
– Це сталося часом не тоді ж, коли вона стала користуватися тим ігровим пристроєм?
– Та, мабуть, так… Тепер, коли я про це подумала, – виходить, так… Але ж як могли пасьянси на тій рожевій штучці увігнати її в депресію?
– Не знаю… – каже Ходжес і пише в блокноті: «ДЕПРЕСІЯ». Він вважає, що від «відстороненості» до депресії – великий крок.
– А родичам їхнім уже сказали? – питає Елдерсон. – У місті їх немає, але є двоюрідні в Огайо, я знаю, і в Канзасі теж. Чи то, може, в Індіані… Імена є в неї в записнику.
– Цим займається поліція, поки ми розмовляємо з вами, – каже Ходжес, хоча вирішує потім зателефонувати Пітові й уточнити. Може, старого колегу це роздратує, але й нехай. У кожному слові Ненсі Елдерсон таке горе, що йому хочеться хоч якось втішити жінку. – Можна ще одне питання?
– Звичайно.
– Ви часом не помічали, щоб хтось просто так крутився навколо будинку – без помітної причини?
Холлі енергійно киває.
– Чому ви про це питаєте? – дуже дивується Елдерсон. –