Подорож на Пуп Землі. Максим Кидрук
Читать онлайн книгу.
anybody here?[43] – гукнув Ян з-за моєї спини.
У темряві коридору спочатку вигулькнув тремтливий клиноподібний вогник свічки, затим проступили обриси невисокої юної еквадорки зі стягнутим у тугий хвіст волоссям, гострими бровами та відсутнім виразом у мутнуватих очах. Зберігаючи загадкову мовчанку, дівчина, неначе привид, уплила в хол.
– Quién es usted?[44]
Я спантеличився і відразу не зміг нічого до пуття пояснити. Втім, молода горянка ніби й не чула мене. Не попросивши паспорта та навіть не запитавши імен, вона провела нас на другий поверх до крихітної кімнати з двома широченними ліжками, що займали весь вільний простір світлиці.
– Це ваша кімната, – тихо проказала еквадорка, втелющившись кудись перед себе, а потім додала безбарвним голосом: – Відпочивайте. Потому безгучно ретирувалася, залишивши після себе теплий запах плавленого воску.
– Треба буде нагадати їй про бронювання, – мугикнув я. – Дівуля не записала нас і навіть не запитала наших імен.[45]
Я зайшов до кімнати й увімкнув світло. «І чого вона ходить зі свічкою, коли в хостелі є електрика? – промайнуло в голові. – Якась, блін, притрушена на всю голову…». Затим я поволі підвів погляд і… з переляку ледь не гепнувся на п’яту точку. Дитячі голови! Трясця вашій матері, під стелею через кожні півметра-метр висіли крихітні дитячі довбешки! Голови, щоправда, були гіпсовими, але від того мені легше не ставало. Куди б я не повертався, повсюди натикався на застиглий погляд невеликих очей і саркастичну, зовсім не дитячу усмішку. Голівки, виліплені з майстерністю професійних декораторів найстрашніших фільмів жахів, лякали якимось байдужим і водночас лютим виразом облич.
Я нашвидкуруч прийняв душ і, намагаючись не дивитися на стелю нашої кімнати, зійшов униз до рецепції, щоб набрати безкоштовних карт і розпитати, що такого цікавого можна надибати в навколишніх Андах. Однак, як і раніше, хол першого поверху зяяв пусткою…
Вийшовши на вулицю, я вичікував, розглядаючи зорі над головою. У темряві на півдні вимальовувався силует гірського кряжу довкола Баньоса, його зазубрені краї підпирали чисте нічне небо. У мене чомусь з’явилося відчуття, наче я сидів на дні велетенського котловану.
За півгодини, коли я встиг добряче змерзнути, з’явився власник хостелу. Низенький і худорлявий, уже немолодий, у міру засмаглий, із хвилястим волоссям і мініатюрними цятками темних очей, що ніколи не стояли на місці, він, утім, геть не скидався на корінного еквадорця. Я готовий був побитися об заклад, що хазяїн «Трансильванії» народився не у Південній Америці. Тож ми повернулись до будинку та довго міряли один одного напруженими поглядами. Я вже налаштувався підійти до власника, щоб познайомитися й офіційно зареєструватися в хостелі, коли Ян, який теж уже встиг помитися та зійти вниз, обережно смикнув мене за руку.
– Максе, я тут помітив дещо підозріле… – прошепотів чех.
– Ти про ту картину з Дракулою та трьома секс-бомбами? –
Є тут хто? (
Хто ви такі? (
Річ у тому, що під час бронювання через Інтернет потрібно сплатити завдаток у розмірі 10 % від загальної суми. Якщо не нагадати про це під час заселення у хостел, під час виселення доведеться оплачувати не 90 %, а повну вартість.