Чотири після півночі (збірник). Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
не горіли ані червоним, ані зеленим.
Просто неживі ліхтарі.
Нема коли про це думати. Ніколи думати, що може статися, якщо на смугу перед ними раптом виповзе якийсь «Лірджет» або стара, засмальцьована бляшанка «Дойка».[120] Нема вже часу ні на що, окрім як саджати цього птаха.
Вони промайнули над коротким поясом бур’яну і гравію, а тоді вже – за тридцять футів нижче літака – почав розгортатися бетон злітно-посадкової смуги. Вони промайнули над першою серією білих ліній, а потім відразу під ними – мабуть, пороблені реактивними літаками Національної гвардії, бо аж так далеко, – почалися чорні гальмівні сліди.
Браян обережно, наче дитину, опускав «767-го» на бетонну смугу. Відразу під ними майнула друга порція ліній… а вже за мить вони відчули легкий поштовх, це торкнулося землі основне шасі. І ось уже «Боїнг» рейсу № 29 – зі швидкістю сто двадцять миль на годину, з трішки задраним носом і делікатно похиленими крилами – мчить по посадковій смузі 33. Браян повністю випустив закрилки і ввімкнув реверс тяги. Відчувся черговий поштовх, ще легший за перший, це опустився ніс літака. Тоді вже лайнер почав уповільнюватися: від ста двадцяти до сотні, від сотні до вісімдесяти, від вісімдесяти до сорока, від сорока до тієї швидкості, з якою може бігти людина.
Готово. Вони сіли.
– Рутинна посадка, – промовив Браян. – Нічого особливого.
Потім він видав довге, тремтливе зітхання і повністю зупинив літак – все ще за чотириста ярдів від найближчої стоянки. Його сухорлявим тілом раптом перебігла зграя дрижаків. Рука, піднята ним до обличчя, зібрала ледь не повну жменю теплого поту. Браян поглянув собі на долоню й слабенько засміявся.
Чужа рука опустилася йому на плече.
– Браяне, з вами все гаразд?
– Так, – відповів він і знову взявся за мікрофон. – Леді і джентльмени, – промовив він через інтерком, – ласкаво просимо до Бенгора.
За спиною в себе Браян почув хор вітальних вигуків і засміявся знову.
Нік Гопвел не сміявся. Нахилившись над кріслом Браяна, він пильно вдивлявся крізь вікно кабіни. Ніщо не рухалося по мереживу злітно-посадкових смуг, ніщо не рухалося на руліжних доріжках. Ні якісь технічні машини, ні авто аеропортівської служби безпеки не туркотіли туди-сюди по бетону. Він побачив кілька автомобілів, він побачив армійський транспортний літак «C-12»[121] на зовнішній стоянці та «Боїнг-727» авіакомпанії «Дельта» біля одного з перехідних трапів-хоботів, але всі вони стояли, застиглі, неначе статуї.
– Дякую за ласкаве запрошення, друже мій. Моя глибока вдячність випливає ще й з того факту, що ви, як мені здається, єдиний, хто нас тут привітає. Ця місцина абсолютно безлюдна.
5
Попри стабільне радіомовчання, Браяну не хотілося погоджуватися з думкою Ніка… але на той момент, коли він підвів літак до місця між двома перехідними хоботами перед пасажирським терміналом, Браян уже вирішив, що вважати інакше неможливо. Справа була не просто у відсутності людей; не просто в браку бодай єдиного легковика
«Doyka» (перекручене «Dakota») – прізвисько наймасовішого в історії авіації транспортно-пасажирського літака «Douglas DC-3/C-47», що з 1935 р. випускався в США та інших країнах (тільки в СРСР за ліцензією до 1952 р. було побудовано майже 5000 машин), деякі екземпляри літають і досі.
«C-12 Huron» – легкий, двомоторний, турбореактивний транспортно-пасажирський літак.