Чотири після півночі (збірник). Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
струснув сірником, кинув його і відірвав інший. Цей загорівся з першого удару. Хлопець відігнув обкладинку книжечки і торкнувся полум’ям інших сірників, точно як Боб Дженкінс був зробив це в ресторані. Цього разу всі вони спалахнули з сухим «фссс»! Алберт задув їх, неначе свічку на дні народження. Щоб досягти результату, дути довелося двічі.
– Ви розумієте? – запитав він. – Ви розумієте, що це означає? Двобічний рух! Ми принесли з собою власний час! Там, надворі, минуле, я гадаю… і всюди на схід від тієї діри, крізь яку ми пролетіли… але наш час все ще наявний тут! Він все ще зберігається всередині цього літака!
– Я не знаю, – промовив Браян, але раптом все знову здалося можливим. Він відчув дике, майже непереборне бажання вхопити Алберта в обійми й гатити його по спині.
– Браво, Алберте! – вигукнув Боб. – Тепер пиво! Спробуйте пиво!
Алберт відкрутив кришку на пляшці, а Нік тим часом виловив цілу склянку з уламків навкруг перекинутого візка для напоїв.
– А де ж димок? – запитав Браян.
– Димок? – спантеличено перепитав Боб.
– Ну, насправді це не димок, я гадаю, але коли відкриваєш пиво, зазвичай там, при шийці пляшки, з’являється щось таке схоже на димок.
Алберт понюхав, потім тицьнув пляшку Браяну:
– Запах.
Браян понюхав і почав усміхатись. Він не міг втриматися.
– Боже мій, воно дійсно пахне пивом, хоч з димком, хоч без димка.
Нік простягнув склянку, і Алберт був радий помітити, що в англійця рука теж не зовсім тверда.
– Наливайте, – сказав той. – Швидше, друже, мій ескулап каже, що піст погано впливає на старий моторчик.
Алберт почав наливати пиво, і їхні усмішки зів’яли.
Пиво було видхлим. Цілком видхлим. Воно просто осіло в склянці для віскі, яку знайшов Нік, схоже на зразок сечі для аналізу.
10
– Господи всеблагий, уже смеркає!
Люди, що стояли біля вікна, озирнулися на Руді Воріка, який приєднався до них.
– Ви ж мусили стерегти того вар’ята, – зауважив Дон.
Руді дратівливо відмахнувся:
– Він вимкнувся, як те світло. Я думаю, той удар поперекидав меблі у нього в голові сильніше, ніж ми собі спершу уявляли. Що тут відбувається? І чому це смеркається так швидко?
– Ми не знаємо, – сказала Бетані. – Просто чомусь так. Як гадаєте, той навіжений чувак запав у кому чи щось таке?
– Не знаю, – відповів Руді. – Але якщо так, нам не треба більше за ним наглядати, хіба ні? Ох, Ісусе мій, що за моторошні звуки! Такі звуки, наче в планері з бальсового дерева шарудить ціла зграя накокаїнених термітів. – Здавалося, це вперше Руді геть забув про власний шлунок.
Дайна підняла обличчя до Лорел:
– Гадаю, нам варто перевірити, як там містер Тумі, – сказала вона. – Я непокоюся за нього. Я певна, що йому страшно.
– Якщо він непритомний, Дайно, ми нічого не можемо…
– Я не думаю, що він непритомний, – тихо промовила Дайна. – Я не думаю навіть, що він заснув.
Якусь мить Лорел, вагаючись, дивилася на дівчинку, а потім взяла