Імена, імена та знову імена

      Данн, штат Північна Кароліна, – це невелике містечко, що за сорок миль на південь від міста Ралі. Кількість населення становить 14 000 жителів, більшість із них звичайні люди. У закладах громадського харчування офіціанти кличуть вас «другом». Нещодавно тут відбулося відкриття першого супермаркету Wal-Mart.

      Загалом Данн – це звичайне містечко, за винятком одного факту: майже кожен житель читає місцеву газету Daily Record. Точніше кажучи, цю газету читають навіть більше, ніж кожен.

      Зв’язок газети Daily Record із громадою міста становить 112 відсотків, а це найбільший показник у країні. Аби цей показник перевищив 100 відсотків, потрібно, щоб або люди, які не живуть у Данні, але приїжджають сюди на роботу, купували газету (1), або сім’ї купували більш ніж одну газету (2).

      У чому полягає секрет такого неймовірного успіху? Безсумнівно, жителі Данна мають кілька варіантів перебувати у курсі подій: газети USA Today, The Raleigh News amp; Observer, телевізійний канал CNN, Інтернет та сотні інших джерел. Тож чому саме газета Daily Record набула такої популярності?

      Цю газету Гувер Адамс заснував у 1950 році. Його журналістський талант виявився ще в дитинстві. Свої перші репортажі Адамс став писати у бойскаутському таборі. Будучи учнем старшої школи, він працював журналістом-фрілансером у газеті міста Ралі. Після Другої світової війни Адамс посів місце редактора у газеті Dispatch. Та зрештою він вирішив заснувати власну газету – Daily Record. У 1978-му, після двадцяти восьми років запеклої конкуренції, газета Dispatch таки здалася, і Адамсу вдалося її викупити.

      За п’ятдесят п’ять років видавничої діяльності Адамс розробив власну послідовну філософію. Він вважав, що кожна газета повинна мати свою аудиторію. І він був палким прихильником цієї ідеї.

      У 1978 році, стурбований недостатньою, на його думку, увагою до місцевих подій у своїй газеті, він звернувся до її редакції з листом, в якому пояснив свої погляди: «Кожному з нас відомо, що люди читають місцеві газети насамперед через те, що там з’являються відомі їм імена та фотографії. Це єдина справа, у якій ми можемо стати кращими за всіх інших. Це те, на що наші читачі не натраплять деінде. Завжди пам’ятайте, що мер Анґієра та мер Ліллінґтона мають таке саме велике значення для цих міст, як і мер Нью-Йорка для його жителів».

      Будемо відвертими: акцентування Адамса на місцевому охопленні аудиторії – не революційна ідея. З нею не посперечається жоден видавець місцевої газети. Проте, як бачимо, чимало видань так і не втілили її у практику. У звичайних місцевих газетах ми найчастіше натрапляємо на статті про ігри спортивних команд, однак не бачимо такої, яка би була присвячена одній людині.

      Інакше кажучи,